Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 78

— А що вам більше до вподоби? — запитав Форд.

Через мілісекунду повітря знову наповнилося озоном від бластерних черг, що влучали в комп’ютерний блок.

Стрілянина тривала кілька секунд. Коли вона нарешті вщухла, луна пострілів котилася ще кілька секунд.

— Живі?! — гукнув один із поліцейських.

— Так, — почулася відповідь.

— Лише не подумайте, що нам це дає велике задоволення, — гукнув другий.

— Ми так не думаємо, — запевнив Форд.

— Слухай-но, Бібльброксе. Уважно.

— Це ще навіщо? — гукнув Зафод.

— А для того, — прокричав поліцейський, — що я тобі зараз одну розумну річ скажу, ти не ображайся. Тож, або ви здаєтесь, і ми вас трохи відлупцюємо. Зовсім трохи — ми ж проти фізичного насильства. Або ж ми зараз підірвемо цю чортову планету з усим мотлохом, а заодно ще кілька інших.

— Але це божевілля! — верескнула Тріліан. Ви цього не зробите!

— Ще й як зробимо, — запевнив її поліцейськиї. — Правда ж зробимо? — спитав він свого напарника.

— Звичайно, які можуть бути сумніви, — відповів той.

— Але навіщо? — запитала Тріліан.

— Бо навіть таким високоосвіченим лібералам, як ми, слідд виконувати свій обов’язок.

— Я їм не вірю, — промимрив Зафод, хитаючи головами.

— Ну то що, іще постріляємо? — запитав один поліцейский у іншого.

— Чому б ні?

І вони знову натисли на гашетки.

Тріскотня і спека сягнули апогея. Поступово стіна блока буфетного регістру почала стікати на підлогу, язики розплавленого металу підступали до ніг. Втікачі притислись один до одного тісніше. Вони чекали свого кінця.

РОЗДІЛ 33

Але кінець так і не настав, принаймні поки що.

Раптом, мов по команді, стрілянина припинилась. У тиші, що запала, виразно пролунав придушений стогін, за ним глухий удар. Усі четверо обмінялися здивованими поглядами.

— Що сталося? — запитав Артур.

— Мабуть, їм набридло стріляти, — сказав Зафод, знизавши плечима.

— Чому?

— Не знаю. Чому б тобі не піти й не розпитати про все у них?

— Е ні.

Вони почекали.

— Алло, — гукнув Форд.

Ніякої відповіді.

— Дивно.

— Може, це пастка?

— Вони б до такого не додумалися.

— А що це гупнуло?

— Не знаю.

Почекали ще трохи.

— Добре, — сказав Форд, — я піду у розвідку.

Він оглянув інших.

— Чому ніхто не каже: «ТИ НЕ МОЖЕШ РИЗИКУВАТИ СВОЇМ ЖИТТЯМ. ДАВАЙ ПІДУ Я»?

Ніхто не промовив ані слова.

— Гаразд, — Форд підвівся на повний зріст.

Нічого не сталося.

І через секунду чи дві теж нічого не сталося. Форд, напружуючи зір, вдивлявся в густий дим, що йшов з палаючого комп’ютера.

Обережно він вийшов на відкритий простір.

Нічого не сталося.

За двадцять футів лежало тіло в скафандрі. Поліцейський простягся, широко розкинувши руки. Приблизно на такій самій відстані з протилежного боку лежав другий поліцейський. Більше нікого не було видно.

Саме це й викликало найбільші підозри.

Крадучись, Форд наблизився до нерухомого поліцейського. Той не подавав ознак життя, лежав нерухомо. Форд підійшов упритул і наступив на пістолет, затиснутий у руці. Він нахилився й витяг зброю з покоцюрблених пальців.