Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 74
Дуглас Ноель Адамс
— Але де господарі? — запитав Артур. — Я не бачу…
— Сідай до столу, землянине, — пропищав тоненький голосок. Артур озирнувся і раптом побачив.
— О Боже! — вигукнув він. — На столі миші!
Настала незручна мовчанка. Усі дивилися на Артура. Він же не міг відвести очей від двох келихів, у яких сиділо по білій мишці. Зрештою Артур відчув, що всі мовчать, й озирнув присутніх.
— Ой! — сказав він, зрозумівши, що повівся неввічливо. — Вибачте. Я… я не знав, що…
— Познайомся, Артуре, — прийшла на допомогу Тріліан, — це-Бенджі.
— Хелло, — сказала одна з мишей.
Вона торкнулась вусиками сенсорного пристрою всередині келиху й він під’їхав до краю столу.
— А це — Френкі.
— Дуже приємно, — пропискотіла друга миша і теж підсунулась ближче.
— Невже, це ті ж… — Артур запитально поглянув на Тріліан.
— Так, — допомогла вона йому. — Це ті самі миші, яких я привезла із Землі. Тріліан поглянула на Артура, і йому здалося, що вона злегка знизала плечима.
— Передайте йому тацю з арктуріанським мегавіслюком.
Слартібартфаст кахикнув.
— Перепрошую, — почав він.
— Дякуємо вам, Слартібартфасте, — пискнув Бенджі, — ви вільні.
— Що? Ох…. так, звичайно, — він розгубився, не сподіваючись, що його так зразу відшиють. — Іду до своїх улюблених фіордів.
— Здається, у цьому не буде потреби, — пропискотів Френкі. — Ми, очевидно, відмовимося від Землі № 2, — він подивився червоними очима на Артура. — Тепер ми знайшли аборигена, який перебував на планеті до останньої хвилини.
— Що? — загорлав Слартібартфаст. — Невже ви так вважаєте! Моя майстерня захаращена тисячами льодовиків, які я хочу помістити в Африку.
— Чудово! — сказав Френкі. — Тоді перш, ніж ви їх демонтуєте, покатайтеся на лижах.
— На лижах! — розпачливо вигукнув старий. — Але ж це — шедевр! Ламані лінії скель, крижані шпилі, бездонні ущелини! їздити по витворах мистецтва — блюзнірство.
— Дякуємо, Слартібартфасте, — повторив сухо Бенджі, — можете йти.
— Так, сер, — старий вклонився. — Дякую вам, сер. Прощавайте, землянине, — він махнув рукою. Артурові, — сподіваюсь, що ваше життя невдовзі владнається.
Кивнувши іншим, він вийшов похнюплений. Артур журливо подивився вслід. Усе трапилося так швидко, що він навіть не встиг подякувати старому за прийом.
— А тепер, — сказав Бенджі, — за роботу! Форд і Зафод цокнулися склянками.
— За роботу! — підхопили вони.
— Не зрозумів, — сказав Бенджі.
— Пардон, я думав, що ви пропонуєте тост, — Форд обвів поглядом товаришів.
Миші нетерпляче забігали в своїх келихах. Зрештою вони заспокоїлись, і Бенджі звернувся до Артура з такими словами:
— Землянине, я змалюю тобі ситуацію двома словами. Як тобі відомо, останніх десять мільйонів років ми здійснювали безпосереднє керівництво твоєю планетою. І все це для того, щоб сформулювати це кляте Вічне Питання.
— Навіщо? — запитав Артур.
— Ми вже про це думали, — пояснив Френкі. — Але одержана відповідь не стикується з таким запитанням. НАВІЩО? — СОРОК ДВА… Відповідь не підходить.