Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 35

У одному з кутків сидів робот, його бездоганно начищена металева голова нерухомо лежала на до блиску начищених колінах. Він був новісінький. Не зважаючи на ідеальні обриси і лоск, створювалось враження, що різні частини його людиноподібного тіла були нещільно підігнані. Насправді ж вони були підігнані чудово, але здавалося, що їх можна приладнати краще.

Зафод Бібльброкс міряв кабіну нервовими кроками. При тому він встигав любовно гладити лискучі прилади незрозумілого призначення й удоволено хихотів.

Тріліан схилилась над однією з панелей управління й зчитувала цифри, її голос, посилений мікрофоном, лунав по усьому кораблю.

— Один до п’яти. Ймовірність збільшується… — говорила вона. — Один до чотирьох. Збільшення триває… Один до трьох… двох… Ймовірний фактор- одиниця. Реальність відновлено, повторюю, реальність відновлено. — Вона відклала мікрофон, тоді передумала і з легкою посмішкою додала, — якщо ви тепер чимось стурбовані, це ваші особисті проблеми. Можете розслабитися. Ми висилаємо пошукову партію.

— Хто це, Тріліан? — вибухнув Зафод.

Тріліан повернулася разом із кріслом і знизала плечима.

— Якісь хлопці теліпались у відкритому космосі, — відповіла вона, — в секторі ZZ 9 Подвійної альфа Z.

— Гаразд, це дуже шляхетно з твого боку, Тріліан, — сказав Зафод кислим тоном, — але де тут здоровий глузд? За цих складних обставин, коли ми даємо драла з усіх ніг, а добра половина поліцейських усієї Галактики наступає нам на п’яти, ми знаходимо час, щоб підбирати якихось там волоцюг. Красивий жест і не більше…

Він нервово постукував по пульту. Тріліан обережно відвела його руку, щоб він не натиснув на якусь кнопку. Не зважаючи на визначні якості, притаманні Зафоду — напористість, відвага, зарозумілість, — руки в нього були невдатні до техніки, і він легко міг знищити корабель одним незграбним рухом. Віднедавна Тріліан почала підозрювати, що єдина причина його на диво вдалої кар’єри — те, що він ніколи не зважає на наслідки.

— Зафоде, — сказала вона терпляче, — вони перебували у відкритому космосі без скафандрів… Ти ж не побажав би їм смерті.

— Ну, знаєш… ні. Не такої смерті, але ж…

— Що? Не такої смерті? А чого ж? — Тріліан похилила голову набік.

— Можливо, їх підібрав би хтось інший.

— Еге ж, ще секунда-друга, і вони б перетворились на дві бездиханні крижинки.

— Якщо подивитись на проблему ширше, то вона виявиться не такою й важливою.