Читать «Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця» онлайн - страница 9

— От що, друзі, ви йдіть, а я залишусь пильнувати корабель, — сказав Гришка. — Бо коли він десь подінеться, як же ми назад через Море Сліз перепливемо?

— Гаразд, — погодилися всі.

— Знаєте що, — сказав слон Филимон. — Сідайте мені на спину. Я вас повезу. Так швидше буде.

Филимон був великий, зроблений з пап’є-маше слон на дерев’яній підставці з коліщатками.

Вовчик-братик і Лисичка-сестричка першими скочили Филимонові на спину— вони були найспритніші. За ними скочив заєць Сергій, потім качечка Крячечка, потім Залізний Роб.

Один лише Лесик розгублено стояв, не знаючи, що йому робити. Він згадав, як одірвав Филимонові вухо, і йому на хвилинку стало ніяково.

— А ти чого? — обернувся до нього слон Филимон. — Ану лізь швидше! Теж іще! Просити треба!

І, не чекаючи далі, схопив його хоботом і спритно посадив собі на спину. Тоді відштовхнувся ногою і поїхав.

Слон Филимон раз у раз одштовхувався задньою ногою від землі і їхав на своїй підставці, як на самокаті. Тільки курява здіймалась.

І хоча навколо пролягала Велика Жовта Пустеля, настрій у мандрівників був бадьорий. А Вовчик-братик і Лисичка-сестричка навіть пісню заспівали:

В нас компанія чудова — Іграшкова, ще й казкова! Всі відважні, всі хоробрі, Мужні, щирі, дружні, добрі. Всі герої хоч куди! Хоч на подвиг нас веди! Якщо стане Вам погано — Кличте нас, І всі ми враз Виручати підем вас. Отакі ж бо ми, такі, І веселі, і меткі!

Їхали вони, їхали, і от нарешті переїхали Велику Жовту Пустелю. І під’їхали до густого темного лісу. То був Ліс-Лісище.

Зупинився слон Филимон на узліссі і сказав:

— Злазьте, хлопці! Через ліс я на своїй підставці з колесами не проїду. Густо дуже. Далі доведеться вам пішки йти. А я вас тут почекаю.

— Ну що ж, твоя правда, — сказав Залізний Роб.

— Спасибі тобі, Филимосю, бувай здоровий! — сказали Вовчик-братик і Лисичка-сестричка.

— Н-не н-нудьгуй т-тут б-без н-нас, — сказав заєць Сергій

— Кря-кря-кря! — сказала качечка Крячечка.

— Постараюсь, — зітхнув слон Филимон.

Всі потиснули йому хобот і пішли в ліс.

Ліс був густий і темний. Ні стежок в ньому не було, ні доріг.

Вони одразу згубили один одного з очей, розбрелися й заблудилися.

Почали перегукуватися.

Ледве зібралися докупи.

Зробили перекличку. Качечки Крячечки не долічилися. Пропала качечка Крячечка. Заблудилася.

Гукали-гукали.

Не відгукується качечка Крячечка.

Що робити?

— Вона ж така побита, така слабенька, — зітхнув Залізний Роб (в якого було добре і чуйне серце). — Не можна залишати її в лісі. Сама вона пропаде. І затримуватися дуже не можна. Лялька Галька ж там у Вередазмії-Капризазмії страждає…

— В-ви йдіть, — сказав заєць Сергій. — А-а я з-залишусь. Я п-прудконогий. В-весь л-ліс оббіжу, а-а з-знайду її.

— Ну гаразд, — погодилися всі. — Бувай здоровий. Щасти тобі!

Щоб не губитися більше, взялися вони один за одного і пішли далі.

А заєць Сергій пострибав шукати качечку Крячечку.

Ішли вони, йшли. Йшли вони, йшли. І нарешті вийшли з Лісу-Лісища. Бачать — перед ними Яр-Крутояр. Глибочезний — дна не видно.