Читать «КОСМО-НАТКА» онлайн - страница 27

— Я плакав так, друззя мої, Що в нашій комнаті обої одсиріли…

Потім, хвацько вдаривши по струнах, несподівано переходив на інший, бадьорий мотив:

— Ах, який я був дурак, Надів ворований спінжак. І шкари, І шкари, І шкари… І вот благодаря тому Обратно я попав в тюрму. Під нари, Під нари, Під нари…

І все «кодло», мліючи від захоплення, гугнявими голосами повторювало приспів.

Щур не раз чув ці «концерти».

Спочатку йому, хоч як це дивно, навіть подобалися то надривні, з сльозою, то хвацько-молодецькі мотиви блатних пісеньок. Незабаром він майже всі їх знав напам’ять і деяких навіть навчив Лесика, Павлика та Сергійка.

Але згодом його захоплення кримінальною романтикою пропало так само несподівано й блискавично. як і виникло.

Втіленням всіх «чеснот» злочинного світу для кирилівських хлопців був, звичайно Шнобель. В базарному районі Кирилівки він «богував» Його слово було — закон, його дії були — поза всяким законом.

Якось він гуляв по базару в супроводі братії посіпак — кандидатів у злодії.

Шнобелю було нудно.

Повільно вихилястою ходою він підійшов до Щура і меланхолійно глянув на корзину, що стояла на лавці. Верхня губа Шнобеля була бридливо закопилена, з-під неї виблискувала «фікса» — золотий зуб. Шнобель так звик показувати свою «фіксу», що верхня губа його, здається, назавжди стала такою перекривленою, зморщеною.

В корзині Щура було повно яблук-малинівок, рожевих, червонощоких, наче личка лялькових матрьошок. Смачні яблука. Дванадцять рублів десяток. Щур тільки-но виніс їх продавати.

Не дивлячись на Щура, ніби зовсім не помічаючи його, Шнобель взяв з корзини одне яблуко, надкусив, пожував трохи, скривився і поклав назад у корзину. Потім взяв друге, теж надкусив, знову скривився і поклав у корзину. Взяв третє.

«Кодло» захихикало. Шнобелеві «молодці» оточили Щура, закриваючи від сторонніх очей.

Незабаром в корзині було повно надкушених яблук.

Спантеличений Щур тільки мовчки дивився на Шнобелеву руку, яка брала яблука, підносила до рота і клала назад у корзину.

Напешті через силу видавив з себе:

— Що ти робиш?

— А? Ш-шьо? — ніби тільки тепер побачивши Щура, здивовано звів брови Шнобель. — Не можна попробувати? Я пробую.

І, надкусивши останнє яблуко, виплюнув прямо в корзину:

— Нє. Не смачно. Юринда.

Кров кинулася Щурові в обличчя, сльози закипіли на очах.

— Ти… ти… — захлинався він. — На, на тобі всі — раз ти такий! Їж!

І, перекинувши корзину, висипав яблука під ноги Шнобелю.

Це було для Шнобеля несподіванкою. Він не чекав такої реакції від маленького хлопця, який завжди з неприхованим захопленням дивився на нього. В очах Шнобеля промайнув переляк. Невинний «жарт» міг перерости в скандал з участю міліції. А це його аж ніяк не влаштовувало.

— Ану зберіть яблука! — кинув він до своїх хлопців. — Швидко, ну!