Читать «Твердиня» онлайн - страница 29

III

16 березня 2012 року, 09:14 (UTC +1) Остермальм, Стокгольм, Швеція

Ґуннар Іверс піднявся на ґанок із напівпідвальної майстерні і розправив старі, але ще міцні плечі. Яскраво-синє вранішнє небо було чистим, настільки прозірчастим, що здавалося відполірованим дзеркалом. Таким чистим небо буває лише над Стокгольмом, звісно, у ті дні, коли місто не заливає принесеним з Балтики надокучливим дощем.

Ґуннар постояв цілу хвилину, прогріваючи зморшкувате обличчя після затхлої півтемряви підвалу, де він жив і працював протягом останніх тридцяти місяців (якщо бути точним, просто жив — старий художник давно нічого не малював; вряди-годи, не маючи сил опиратися свербінню в пальцях і миготливим, схожим на німе кіно картинкам у мозку, Ґуннар брався за олівець чи пензлі і починав гарячково творити, проте на папері чи на полотнищі завжди проступали похмурі чорні галереї з надр Твердині і через три-чотири години після того, як картину чи малюнок було завершено, добряче «накачавшись» шотландським віскі «Sir Edwards», чоловік заливав усе чорною фарбою, — чи то картаючися спогадами, чи то остерігаючися, що хтось побачить намальоване).

Порив зимного вітру із затоки примусив Ґуннара зіщулитись і мимоволі втягнути шию під захист потертого коміра пальто. Орендована майстерня була розташована на вулиці Strandvägen, яка тяглась уздовж затоки, просто навпроти острова Скеппсхолмен, що затуляв вихід у протоку і далі у відкрите море, і взимку, особливо коли вітер дув із Балтійського моря, на Стрендвеґен було достобіса холодно, навіть зважаючи на те, що ртуть у термометрі рідко опускалася нижче від 0 °С.

Проте зима була позаду. За кілька годин (якщо не збіжаться, мов собаки, хмари) сонце прогріє Стрендвеґен, перетворивши вулицю з сирого, відкритого всім вітрам завулка на милу алею, ідеальне місце для прогулянок закоханих.

Ґуннар помалу рушив на захід уздовж набережної. Старий прямував до супермаркету на Birger Jarlsgatan, неподалік метро, щоб купити яєць і овочів на сніданок. Їсти він не дуже хотів, а тому вирішив, зробивши покупки, пройтись вище по Бірґер Ярлсґатан і погуляти в парку Humlegården, поки його не заполонили матусі з візочками і тінейджери на великах.

За десять кроків від спуску до напівпідвальної майстерні Ґуннар несподівано закляк. Стрендвеґен була чисто підметена, але на тротуарі біля бордюру він запримітив два сірувато-зелені листочки, схожі на лаврові листки, що додають у супи та інші страви. Але в тому й проблема — помічені листочки лише скидались на лаврові, а насправді були чимось іншим, і Ґуннар здогадався про це з першого погляду.

Старий оглянув Стрендвеґен попереду себе, тоді зиркнув назад, але не помітив нічого підозрілого. Злодійкувато поглипуючи з-під посивілих брів, підійшов до бордюру, схилився, спираючись рукою на коліно, і підняв листки.