Читать «Бот. Ґуаякільський парадокс» онлайн - страница 24
Макс Кідрук
— ПРИПИНІТЬ! — у якийсь момент задуха, пронизливі сигнали клаксонів і розпач злилися, змішалися, і Льюїс подумав, що вибухне. Його голову от-от мало розірвати, наче кавун, у який влучає куля калібру 5,56 мм, але наступної миті валка машин рушила, і чорна хвиля відступила.
Ейнджел подивився на себе в дзеркальце заднього вигляду та відзначив криваві плями на очних білках.
— Цього ще не вистачало, — у відчаї прошепотів він. Усю п’ятницю та вечір четверга (після вечері в ресторані «Sushi Isao», що на вулиці Бальсамос) його нудило та лихоманило, несамовито боліла голова. — Не вистачало підхопити якусь екваторіальну заразу.
«Nissan Sentra» тричі зупинявся, в’язнучи в потоці машин, перед тим, як досягнув перехрестя в самісінькому центрі міста. Перед Ейнджелом стояло два таксі. Запаленими очима він телющився на світлофор. Червоне… блим… червоне… блим… жовте… жовте… жовте… блим… зелене світло!
«Ну, ну, швидше! — нетерпляче підганяв Ейнджел. Його очі сльозилися. — Ворушіть своїми смердючими клешнями!»
Перше таксі виїхало на перехрестя. За ним — згасли стоп-вогні — повільно рушило друге. Американець переставив ногу на педаль газу, але машина перед ним несподівано спинилася.
— Ну що таке? — Ейнджел потер тильним боком долоні кутик правого ока, не помітивши, що замість сліз розмазав по щоці кров.
Таксі пропускали пішоходів, які продовжували перебігати на червоне світло.
— Ви дістали вже! — скрикнув Ейнджел і люто просигналив. — FUCK!
Зелене… блим… зелене… блим… жовте…
— О, ні, — заскреготав зубами хлопець.
Таксі проскочили перехрестя, та щойно «Nissan Sentra» під’їхав до роздоріжжя, на світлофорі спалахнув червоний сигнал. Пішоходи, які, здавалося, тільки секунду тому завершили перехід, знову висипали на дорогу.
— Виблядки! Потвори! — дихання пришвидшилося.
— Що? — Ейнджел перелякано озирнувся. — Хто тут? — голос прозвучав настільки чітко, що хлопець вирішив, що хтось сів на заднє сидіння його машини, поки він чекав, коли рушать таксі. Він зазирнув за спинку водійського крісла, щоб переконатися, що ніхто не причаївся в салоні.
Нікого.
Вирівнявшись, Ейнджел побачив, як повз «Nissan» прошмигнув мотоцикл. Мотоцикліст у розмальованому черепами та знаками радіоактивності шоломі, лише трохи пригальмувавши, вискочив на перехід, ігноруючи червоне світло, розштовхав пішоходів і зупинився перед самим потоком машин, які сунули дорогою, що пролягала перпендикулярно.
Ейнджел скипів:
— Тварина! Грьобаний мудак! Як можна жити в цій країні? — із ніздрі на мокру від поту сорочку скотилася краплина крові. — Ти що, не бачиш?! Там же ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!
