Читать «Бот. Ґуаякільський парадокс» онлайн - страница 22
Макс Кідрук
— Чого тобі треба?! — рявкнув чоловік і тут-таки злякався, у відчаї обхопив голову руками, збагнувши, що розмовляє сам із собою.
Гаразд, не зовсім сам із собою. У його голові
Голос назвав ім’я. Виразно та чітко.
— Я не знаю… уявлення не маю, хто це такий!
В очах Бенджаміна розлилася темінь, наче те
Чоловік прикусив губу, важко підвівся і повернувся до кімнати, у якій разом із Тьяґо прокладав проводку. Не помічаючи вже не просто насторожено-співчутливого, а конкретно переляканого погляду напарника, він правою рукою взяв електродриль і поліз драбиною до стелі.
Бенджамін Лусіано зупинився на третьому знизу щаблі та, тримаючи дриль свердлом догори, натиснув на кнопку.
Більше не маючи сил терпіти, Бенджамін загарчав і зіскочив із драбини. Від поштовху драбина похилилася та гримнулася на підлогу. Пальцями лівої руки Бенджамін дряпав голову; права рука (палець —
— Бенджі?
Бенджамін рикнув і втупився в напарника так, ніби бачив його вперше.
— Що з тобою, аміґо? — слова обривалися в горлі Тьяґо. Він ступив крок назад, а тоді інстинктивно потягнувся рукою до хрестика на шиї. — Свята Маріє, це… не… ти… — слова перейшли в булькотання. Тьяґо подивився на Бенджаміна, який одночасно був йому і босом, і другом, і несподівано збагнув, що перед ним щось невідоме, що Бенджаміна більше немає, що на його місці стоїть… стоїть… Тьяґо не знаходив слів, щоб описати потвору з кривавими очима, яка, ледь нагнувши голову, розглядала його. І не випускала з правої руки ввімкнений електродриль. — Бенджі… що з-з… т… твоїм-ми очим-ма?
Бенджамін Лусіано накинувся на Тьяґо настільки стрімко, що останній не встиг ані ухилитися, ані підняти руки, щоб принаймні спробувати захистися. Невисокий і худорлявий Тьяґо Лопес ударився спиною об стіну і, соваючи ногами, з’їхав на підлогу. Значно важчий Бенджамін наліг на напарника, витискаючи залишки повітря з його грудей, і приставив до скроні свердло.
— БЕНДЖІ?! — обличчя Тьяґо побагровіло від страху.
На руці, що стискала інструмент, здулися жили, передпліччя тремтіло, кінчик свердла двічі поспіль зачепив скроню. Бризнула кров, оголилася кістка.
— ЩО ТИ РОБИШ?! ПУСТИ!!! — Тьяґо Лопес обмочився і запручався. Безрезультатно: Бенджамін тримав його, наче в лещатах. — ХТО ТИ?!. БОЖЕ, НІ!!!