Читать «Пентаграма» онлайн - страница 12

– Це всього годину тому, – зауважив Харрі. – А ви вже півгодини як тут. Здається, всі тут реагують на події надзвичайно швидко.

– Ну, не всі, – мовив повагом Волер.

Харрі промовчав.

– Я маю на увазі патологоанатома. – Волер посміхнувся. – Йому вже належало бути тут.

Беата закінчила фотографувати і обмінялася поглядами з Харрі.

Волер торкнув її за плече:

– Коли що, дзвони. Я на третьому, поговорю з консьєржем.

– Добре.

Харрі дочекався, поки він піде, і запитав:

– Можна мені?…

Беата кивнула і відійшла вбік.

Підошви чвакали на мокрій підлозі. Всюди у ванній кімнаті були крапельки води. Збираючись у струмочки, вони збігали вниз. Дивлячись на дзеркало, можна було подумати, що воно плакало. Харрі сів навпочіпки; щоб не втратити рівноваги, обіперся об стіну, глибоко вдихнув повітря, але відчув тільки запах мила. Інших запахів, яких він чекав, не було. Це дизосмія, згадав Харрі. Про неї він читав у книзі, яку брав у лікаря Еуне, психолога, що працює зі співробітниками кримінального відділу. Деякі запахи мозок просто відмовляється сприймати або починає плутати, відчуваючи приємні аромати як огидні. У книзі говорилося, що така форма збочення нюху часто пояснюється емоційними травмами. Втім, зараз Харрі про це не думав. Думав він про те, що не відчуває трупного запаху.

Камілла Луен була молодою. Харрі дав би їй років двадцять сім – тридцять. Миловидна. Пухкенька. Гладенька засмагла шкіра, яка, щоправда, вже набула характерної мертвотної блідості. Темне волосся, яке стане світлішим, коли висохне. І маленька дірочка в лобі, яку співробітник похоронного бюро без зусиль замаже косметикою. Більше такого макіяжу тут і не вимагалося – хіба що зробити непомітною невелику шишечку під правою бровою.

Харрі зосередився на маленькій, ідеально круглій чорній дірочці в лобі. Не більша, ніж дірочка в кроні. Можливо, Харрі й здивувався б тому, через які маленькі отвори іноді виходить людське життя, але не можна довіряти очам: іноді шкіра стягується. Харрі порахував, що в цьому випадку куля була більша за вхідний отвір.

– Кепсько, що вона весь цей час пролежала у воді, – сказала Беата. – Інакше ми могли б знайти відбитки пальців вбивці або сліди його ДНК на тілі.

– Гм… Але на лоб-то навряд чи потрапило багато води.

– Навколо вхідного отвору чорна кров, що запеклася. На шкірі почорніння від пострілу. Рана може нам дещо розповісти. Лупу?

Не відриваючи погляду від Камілли Луен, Харрі простягнув руку і, відчувши в ній благородну вагу німецької оптики, приступив до вивчення ділянки рани.

– Ну, що видно? – почув Харрі шепіт Беати біля самісінького вуха.

Як завжди, вона була цікавою і жадібною до знань. Харрі знав, що скоро прийде день, коли він уже не зможе навчити її нічому.

– Сірий відтінок на загальному чорному кольорі вхідного отвору говорить про те, що стріляли зблизька, але не впритул, – сказав він. – Я думаю, відстань була близько півметра.