Читать «Землянка» онлайн - страница 108
Віктор Близнець
— Щасти й тобі, сину. Може, коли пісню складеш (а в тебе — Диня не збреше — душа співуча), то й про діда словечко встав… Бувай!
І розійшлись їхні стежки.
Одного повела степова дорога до тих, хто пішов із життя.
Другого — до тих, хто тільки починав його. Хто виходив на тривожні, розтовчені війною шляхи.
Прокидався омитий росами степ. Ранішнє сонце забрело по шию в Інгул і пило, цідило м’ятну, вистуджену за ніч воду.