Читать ««...Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори» онлайн - страница 8
Тарас Григорьевич Шевченко
Однак інтерес Шевченка до історії України не випадає пояснювати лише літературною модою, бо він був невгасимим, стабільним: твори цього кола проблематики є на всіх етапах поетової творчості. Минувшина цікавила його як невід'ємна частина буття рідного народу. Інша справа, що осмислення її відбувалося з різних підходів. Приміром, якщо перші його літературні твори занурені в романтику визвольних змагань українського народу, то на другому етапі він пильніше зосереджується на актуальних проблемах, а історію перечитує з позицій сучасності. В останні ж роки життя національну історію та майбутнє України поет ставить у контекст мета історії людства.
Т. Шевченка замолоду цікавили передовсім славні сторінки національної історії: боротьба українців із турками («Іван Підкова»), поляками («Тарасова ніч»), повстання народу проти шляхти («Гайдамаки»). Подих вільного козацького степу віє з його творів, що прославляють геройство, вірне побратимство, а головне – служіння Україні. Згадані історичні поеми – це хвала лицарському завзяттю, гордість нащадка за волелюбних предків. Щоправда, є тут і сум за колишніми вольностями, гіркота поразки:
(«Тарасова ніч»)
У ранніх історичних поемах змальовані могутні постаті творців історії з-під Шевченкового пера постають Іван Підкова і Тарас Трясило, Іван Гонта і Максим Залізняк, Гамалія. Останній з них, як відомо, не є історичною особою – цей образ узагальнює риси козацьких ватажків. Поет, власне, і не переслідував мети достовірно відтворювати факти і події, а відображав їх духовну суть.
Історичні натяки вчуваються й у творі «Катерина» (1838), яким розпочинається в «Кобзарі» шерег поем, об'єднаних образом жінки, темою материнства. Ка-терина-українка закохалася в офіцера-чужинця (російського дворянина), людину іншої ментальності.
Він – з країни, що (теж оманою!) загарбала її вітчизну і «згнущається» нею. Отож загальнонаціональна історія повторюється на рівні окремої людської долі, внаслідок чого образ Катерини набуває символічного звучання.
У «Катерині» материнство нещасне, зневажене. Покладений в основу сюжету випадок, як на ті часи, звичайний: проста дівчина з українського села «полюбила москалика, як знало серденько». Москаль Іван не такий щирий – він з тих, хто «любить жартуючи, жартуючи кине». Так і зробив – Катерина ж залишилася… з немовлям на руках. Вона терпить глум, приниження, вигнання з рідної домівки, що було в ті часи поширеною карою покритці. Усе в ім'я любові. Вона сподівається на краще, аж доки у засніженій дорозі на Москву не знайде зрадливого коханого. Іван відштовхнув її, відцурався дитини, а Катерина з горя утопилася…
Образ жінки у творчості Т. Шевченка духовно вивищувався – рухався від побутового до онтологічного, від буденного до вічного. Ганна із соціально-побутової поеми «Наймичка» (твір написаний у 1845 р. і належить до періоду «трьох літ»), теж не знайшовши щастя у коханні, знаходить його у материнстві. Вона залишається жити і присвячує своє життя сину Марку. Ганна зрікається самої себе – стає «наймичкою невсипущою» на хуторі, де колись підкинула бездітному подружжю своє дитя, і відкриває цю таємницю лише на смертному одрі. Подиву гідна така материнська любов! І її звеличує у своєму творі Т. Шевченко.
