Читать «Клас пані Чайки» онлайн - страница 17

— Що — «знаєш що»?

— Не всі ж такі, як ти.

— Займись баскетболом.

— З моїм зростом?

— Ну, тоді волейболом.

— Ні-і-і, краще вже їздити на велосипеді чи роликах.

— І що ти там читаєш? — запитав Пьотр, помітивши, що Мацек весь час зазирає до книжки.

— «Поттера».

— Але ж ти її вже читав.

— Це інший том. Їх декілька.

— Та ну тебе із твоїми томами, — Пьотр махнув рукою і, буркнувши, що збирається до басейну, вийшов.

* * *

Дорогою на кераміку Мацек зустрів Малгосю. Забіг до маленької крамнички купити печива, бо всі учні приносили на заняття щось солодке. Малгося стояла в черзі, Мацек прилаштувався за нею.

— Що купуєш? — запитав хлопець.

— Ой, купу всього: хліб, масло, молоко, сир, помідори, огірки, панірувальні сухарі…

— Окей, я вірю, що в тебе геніальна пам’ять, але можеш зупинитися.

Обоє засміялися.

— А ти? — запитала Малгося.

— Печиво.

— Ти що, постиш перед святами? — пожартувала дівчина й усміхнулася.

— Хе-хе, ні, це на заняття.

— На які? — поцікавилася Малгося.

— Ну, такі… — Мацек завагався. «Сказати їй про кераміку, чи ні?» — гарячково міркував він. Нарешті придумав, як викрутитися, і квапливо промовив: — З образотворчого мистецтва.

— О! Класно! — відповіла дівчина. — А в мене жодних здібностей.

— Ну-у, якісь, мабуть, є, — намагався втішити її Мацек, але розмова не клеїлася. Хлопець не знав, про що говорити далі.

— Покажеш колись свої роботи? — спитала Малгося.

— Та не дуже є на що дивитися.

— Ну-ну, не будь таким скромним, — засміялася Малгося.

Але Мацек не встиг відповісти, бо продавчиня запитала дівчину, що та купує.

— Зачекати на тебе? — запропонувала Малгося, поскладавши покупки.

— Мені лише печиво, — сказав хлопець.

— Яке? — запитала продавчиня.

— Можуть бути «їжачки», аби тільки швидше.

— Якщо любить — почекає, — зареготався якийсь п’яничка, що саме зайшов до крамнички, а Мацек почервонів, розрахувався за печиво й вийшов. «Чула вона чи ні?» — думав хлопець, занепокоєно позираючи на Малгосю. Але та, мабуть, нічого не чула.

— Куди тепер? — Малгося весело посміхалася.

— Та тут недалечко, на Некланську.

— Тоді я тебе проведу.

— Краще я тебе.

— Ти запізнишся, а мені ще треба до аптеки.

— Ну, давай, ти проведеш мене.

Коли обоє зупинилися біля будинку, де відбувалися заняття, Малгося вигукнула:

— Я вже зрозуміла! Сюди приходить моя сусідка, маленька Кася, яка мешкає з нами на одному поверсі. Вона це називає «глинка». А тато завжди жартує з неї…

— Еге ж… — неохоче погодився Мацек і замовк, бо саме в цю мить з’явилася мала Кася.

— Привіт, Мацеку, привіт, Малгосю, — привіталася вона і, відчинивши хвіртку, побігла на подвір’я, щоб там із безпечної відстані крикнути: «Закохана парочка, закохана парочка!»

Обоє почервоніли й потупилися.

— Я теж колись хотіла тут займатися, — почала Малгося, щоб відволікти Мацека від Касиної дражнилки. — Але це виявилося недешевим задоволенням, тому батьки не погодилися, — додала вона, помовчавши.

Мацек їй справді подобався. Вона звернула увагу на нього ще в районній бібліотеці, коли прийшла по «Гаррі Поттера» й почула, як Мацек сказав бібліотекарці, що в нього є власна книжка. Це сталося ще до того, як обоє опинилися в одному класі.