Читать «Клас пані Чайки» онлайн - страница 16

— Може, я й корова, але ти явно не бик, — заявила Каська так голосно, що лікарка замовкла. Попрохала Камілу, котра сиділа за першою партою, аби та покликала пані Чайку з учительської.

Каміла неохоче послухалася. Коли за кілька хвилин класна керівничка з’явилася й вислухала нотацію про поведінку своїх учнів, то негайно наказала всім пересісти. Це стосувалося передусім тих, кого пані сексолог назвала «надзвичайно складними в спілкуванні під час лекції». А коли задзеленчав дзвоник на перерву, усім довелося прибирати клас від папірців, яких виявилося чимало, бо Стасек із Томеком на уроці запускали літачки.

Саме тому Каміла з Малгосею опинилися за останньою партою в середньому ряду, а місце за першою партою дісталося Касьці.

— Ну, то як? — спитала Малгося. — Кажуть, що за першою партою сидять самі зубрилки? — і, залишивши спантеличену Каську, вийшла із класу.

Наступного дня Каська хотіла повернутися на старе місце, але пані Чайка не дозволила. Щоправда, Кінга намагалася все пояснити й заступитися за однокласників, мовляв, лекція пані сексолог була м’яко кажучи, нецікавою, та вчителька свого рішення не змінила.

— Так буде краще. Ви все одно найконфліктніший клас, який мені будь-коли траплявся.

Кераміка

На заняття з кераміки Мацек ходив уже не перший рік. Йому вони подобалися. Щоправда, він давно перестав про них усім захоплено розповідати, бо знайшлися й такі, котрі вважали, що це не чоловіча справа. Як-от дівчина, яка займалася з ними минулоріч. Саме через неї заняття покинув один хлопець, заявивши насамкінець пані Йоанні, що це не для нього. Розповідаючи про це, керівничка гуртка сміялася. Мацек теж сміявся, хоча йому й було прикро, бо на цих заняттях Олек був його найкращим товаришем. І однолітком. Хоча він і ходив до школи в іншому кінці міста, а на кераміку його привозили батьки, Мацекові було приємніше з ним спілкуватися, ніж із пихатими ліцеїстами й студентами або дітлашнею з початкових класів.

— Ну, що ж… таке життя, — філософськи зауважив Пьотр, Мацеків вітчим, коли хлопець розповів йому, що Олек уже не відвідує їхній гурток.

Мацек знизав плечима й подався до себе. Звичайно, чого ще можна було очікувати! Але заняття в гуртку він любив. Уже кілька років під пильним оком пані Йоанни ліпив із глини спершу машинки, літачки, пістолети, потім покемонів і, нарешті, цілком доладні фігурки чоловічків, які розставляв на полицях вітальні, мов на виставці. Мама й вітчим із гордістю показували їх знайомим. Поміж фігурок були й чарівники на мітлах, яких Мацек виліпив, прочитавши книжки Джоан Роулінг.

* * *

— Виліпиш щось для мами? — поцікавився Пьотр, зазирнувши до його кімнати. — Свята не за горами…

— Але що?

— Підставку для ароматичних свічок, щось для скріпок і кнопок…

— Гаразд, щось придумаю.

— А що ти робиш?

— Читаю.

— Не йдеш на цю свою кераміку?

— Іду, але десь за годину. У мене ще є час, почитаю собі.

— Слухай, мужик! Що з тебе виросте? У футбола не граєш, спортом не займаєшся, лише читаєш і ліпиш.

— Знаєш що…

Мацек не любив, коли йому заважали читати. Тим більше зараз, коли він саме дійшов до страшенно захопливого місця. До всього, Пьотр теж заявив, що кераміка — це не заняття для чоловіка.