Читать «Клас пані Чайки» онлайн - страница 13

— Та хто б його дивився, таку старизну, — пирхнув Чорний Міхал, хоча цей серіал він якраз знав досить добре.

— У цьому серіалі знімали й наш фотопластикон.

— Тобі нічим не догодиш, — зауважив Алекс.

— Про що це ти? — запитав Чорний Міхал.

— Спершу тобі не подобався фотопластикон. Тепер — старий серіал. Але цифрового фотика в тебе немає, хіба що якийсь допотопний, — закінчив Алекс і зневажливо пхикнув. Міхал глянув на свого «Зеніта». Старий апарат служив йому вже не перший рік.

— Я свій фотик люблю, — буркнув він. Проте Алекс його не чув. Екскурсовод саме демонстрував їм знімки старої Варшави. З динаміків линула музика Шопена.

— Мабуть, фотопластикон був для людей чимось на зразок кіно? — запитала Каміла.

Міхал глянув у її бік. Дівчина сиділа біля Малгосі. Вона саме відвела погляд від фотографій, які повільно рухалися перед нею, і вичікувально дивилася на екскурсовода.

— Так, але не лише це. Раніше не кожен міг зробити собі фото, а тут, заплативши невелику суму, можна було дивитися знімки далеких країн…

— Наприклад, Англії, — в’їдливо зауважила Каська.

— Ой, перестань ти з тією Англією, бо мене зараз знудить, — сказав Білий Міхал.

— Тобі, звісно, більше сподобалися б фотки голих бабів, — не вгавала Каська.

— Якщо вони не схожі на тебе, — відрізав Міхал. — А взагалі, уяви собі, що мене це не дуже цікавить. Голу бабу я в житті вже бачив.

— Але, мабуть, лише один раз!

— Люди! Тримайте мене! Невже ніхто не спроможний примусити цю ідіотку замовкнути? — вигукнув Міхал і глянув на товаришів.

— У «Ва-банку» вони дивилися у фотопластиконі на голих бабів, — заявив Мацек.

— Скажіть, а голі баби у вас є? — загукали кілька хлопців, ховаючись за спинами інших, аби дорослі не впіймали їх на гарячому. Екскурсовод безпорадно глянув на вчительок.

— Та вгамуйтеся ви! — сказала пані Чайка. — Безсоромники!

* * *

— А тобі важливо мати її фотки, га? — запитав Алекс Чорного Міхала, коли той дорогою додому знову фотографував у автобусі Камілу.

— Чого тобі? — спитав Міхал.

— Нічого. Просто кажу, що ти весь час фоткаєш Камілу…

— Я всіх знімаю.

— Та не прикидайся. Я бачив. Каміла за сніданком, перед ґанком, із дзбанком…

— Іди полікуйся!

— Ой, це тобі невдовзі доведеться лікуватися.

— Мені? А від чого?

— Лікуватимеш розбите серце! — вигукнув Алекс і, простягнувши вперед руки, закричав: — У Міхала серденько тьохкає, наче поросятко рохкає.

— Знаєш, що? Такі віршики, мабуть, ще твій дідусь розповідав… — сказав Міхал. Але відчув, як у нього спалахнули щоки. Тим більше, що якраз у цю мить Каміла глянула в його бік і захихотіла.

— Хлопці! Весь автобус на вас дивиться! — присоромила пані Чайка.

— Вдома, напевне, вставиш цю фотку в рамку й триматимеш під подушкою, а перед сном молитимешся на неї, — підколов Алекс пошепки, щоб не почула класна керівничка. І тоді Міхал зробив те, чого сам від себе не сподівався. Він відкрив фотоапарат, засвітивши при цьому плівку, і повісив її приголомшеному Алексові на шию. А тоді висів з автобуса на найближчій зупинці. За це наступного дня отримав до щоденника зауваження.

Пересаджування