Читать «Щоденник Мавки» онлайн - страница 152

13. Щасливиця

Усе проходить, а любов – ніколи.

Григорій Сковорода

Ранок понеділка видався доволі теплим та сонячним. Олексій вийшов на подвір’я, вдихнув на повні груди росяної свіжості. Тиша… Анітелень. Він любив травневі ранки. Спокійні, прохолодні, неквапні. Вітру не було, навіть найменшого. Світ мляво прокидався. Олексію подобалося вставати рано, навіть раніше від сонця, від вітру, від думок.

Найліпший лікар – час, то правда. Він заліковує добре, та не виліковує. Бо досі болить, тупий біль усередині нікуди не дівся. Згадав, як тяжко давалося те лікування. Дуже довго щоночі йому снилася Мавка… Наполегливо пхалася у сни і не давала душі спокою. Ні-ні, вона не була войовничою. Зазвичай вона сідала на кухні за столом, брала до рук полотно та… Порола й шила щось, шила та порола. Він навіть пробував розмовляти з нею, але вона його не чула, захопившись роботою. А йому так кортіло, бодай у сні, торкнутися її волосся, уст, поцілувати очі. Та щось сковувало рухи, і він міг або дивитися на неї, або забратися геть з кухні, щоб не бачити її. Останнє було теж неможливо. Хай так, хай лишень так – але вона поруч. Ненавидів себе за цю слабкість, шпетив уранці, бо ніяк не міг позбутися мани.