Читать «Химери Дикого поля» онлайн - страница 9

– Реконструктори?

– Ага, вони. Ілля і собі зброю робив, обладунки, все інше. Це недешеве задоволення, а він, як дитина, цим захоплювався. Побачив зброю у цих хлопців, заговорив. Потім виявилося, що у них під одягом кольчуги, то зовсім захопився. І вони з ним почали про зброю балакати. Ледь я їх випровадив, а Ілля підбіг, почав розпитувати, що за люди. Я йому розповів про замовлення. Сіли з ним думати, як краще все зробити, потім відіслали заявку на обладнання. За два тижні воно надійшло, Ілля зголосився поїхати його встановлювати. Коли ті хлопці знову приїхали, я спитав про установку. Головний попросив наших фахівців. Я накинув ще сорок тисяч. Не хотілося мені Іллю відпускати, думав, може, пошкодують грошей. Але головний кивнув, розплатилися і за обладнання, і за встановлення. Баксами, але цього разу справжніми. Повантажили обладнання. У них був найнятий фургон. Домовилися, що Ілля з ними їде, за кілька днів все встановить, навчить користуватися, після чого повернеться. Я його пробував відмовити, бо якісь люди дивні, але він запевняв, що це хороші люди і живуть у незвичайних місцях.

– Що значить, у незвичайних?

– Та я і сам не дуже зрозумів. Вони не казали, де знаходяться. Але чимось Іллю зацікавили, що він дуже туди хотів поїхати. Казав, що цікаві хлопці. Ми домовилися, що Ілля дзвонитиме, як все іде, чи не потрібно чогось ще з обладнання або інструментів. Але він так і не подзвонив. І телефон його у перший же день вимкнувся. Два тижні вже минуло, а від нього жодних звісток.

– До міліції зверталися?

– Неофіційно, через знайомого. Він майор, заступник начальника райвідділу. Коли побачив відео, то зблід, перелякався, сказав, що міліція цим займатися не буде.

– Чому?

– Бо в них наказ оцих хлопців з оселедцями і шаблями не чіпати. З Києва наказ. Хто такі, він не знає, але знає, що їх просто не чіпають, бо собі дорожче. Ну і хлопці ці рідко коли висовуються у місто. Знайомий мій порадив до вас звернутися. То як, знайдете?

– А що, зовсім невідомо, куди вони поїхали? Ці хлопці з Іллею?

– Та чого ж, відомо. Я номер їх фургону записав, знайшов потім водія. Він розповів, що відвіз їх на північ, кілометрів двісті, до ріки Снів. Є там така.

– Ага, щось чув. І що на ріці?

– А нічого, довіз, вони заплатили і відпустили водія. Він так зрозумів, що на катер якийсь чекали, бо розвантажилися на пристані.

– Пристань? А що, та ріка Снів така велика?

– Та ні. Я ж там був. Ну, метрів 50 завширшки, іноді більше, а іноді і менше.

– І що, кораблі там ходять?

– Кораблів не бачив. Але пристань є. Я місцевих спробував розпитати, але вони тільки про хлопців з оселедцями почують і одразу лякаються, тікають, наче від нечистої сили. Так я нічого і не дізнався.

– Як думаєте, вони попливли річкою чи через воду перебралися і далі поїхали?

– Думаю, що попливли, бо на іншому березі ліс, жодних доріг, – чоловік подивився мені у очі. – То візьметеся?

– Думаю, що візьмемося, але остаточне рішення за нашим гендиректором. Як тільки вона з’явиться, я доповім їй про вашу справу і сьогодні ж повідомлю вас про рішення. Але одразу хочу попередити, що наші послуги недешеві.