Читать «Листи з того світу» онлайн - страница 144

Зчинився ґвалт.

Я почув, як Апостоли вигукують моє ім’я. Хтось із них занюхав дим і здійняв іще більший вереск. Я глянув на Дем’яна, який урешті-решт присів на дерев’яний ящик. Намагаючись урятуватись, я вдарив ногою об стіну: раз, другий, і друзі почули. Вони замолотили ще сильніше, а дим тим часом почав закрадатися в легені.

У горлі зашкребло, у носі засвербіло, в очах проступили сльози. Вогонь перекинувся на дерев’яні полиці, і стало пекельно жарко. Я почав звиватися, мов вугор.

Заклики до Дем’яна були марними — він, як і я, лежав на підлозі, утративши свідомість. Галас не вщухав. Хлопці щосили ламали двері, а я потихеньку відходив у небуття. Як безглуздо помирати у свій день народження!

Раптом руки натрапили на сопілку в кишені джинсів. Я витяг цю соломинку й перекинув через тіло ближче до голови. Надлюдських зусиль мені коштувало розтиснути щелепу й ухопити сопілку розпухлими губами. Коли це вдалося, я почав штрикати нею стіну, намагаючись знайти бодай якусь щілину. Вогонь підкрадався щораз ближче, дим відбирав кисень.

Щосекунди я міг утратити свідомість. Голова відчайдушно шукала порятунку, і, коли смертельний туман затягнув сивиною все приміщення, сопілка пробила крихкий розчин між цеглинами.

Я проштовхнув її зубами якомога глибше й одразу втягнув ковток свіжого повітря. Я почав дихати частіше, щоб наповнити легені киснем, і просив Бога, щоб хлопці впоралися швидше.

За кілька секунд важкі, залізні двері гепнулися на підлогу. Від падіння здійнялася хвиля полум’я й обпекла мені спину. Я заричав від нестерпного болю, але вже наступної миті піна з вогнегасника притлумила біль.

Сховавши голову у светр, Гримчак продовжив гасити полум’я. За ним усередину вдерлись Апостоли, виливши на вогонь по відру води.

Міцні руки Петра підхопили мене за плечі, Павло взяв за ноги — хлопці винесли мене з пастки. Напад кашлю виштовхав смертельну отруту з легень, і незабаром моє дихання відновилося. Друзі, які переносили мої речі з квартири до квартири, тепер несли їхнього власника.

Я врятований, а решта не має значення! Хіба можна мріяти про кращий подарунок?

Частина 3

Емігрант

Наше вапорето розхитувалося на хвилях Адріатичного моря, рухаючись до острова Сан-Мікеле. Свіже морське повітря дещо нейтралізувало червневу спеку. Я озирнувся. Шаль кольору жалоби огортала схилену голову мами, а на руках лежали квіти. Марко, товариш батька, переповідав події татового життя за останній рік. Ненька уважно слухала, карбуючи кожне слово, здавалося, їй заважав шум морських хвиль, але вона не перебивала.

До острова, що волею Наполеона перетворився на некрополь, було не більше кілометра. Вдивляючись у білу піну, що залишав по собі пором, я подумки перенісся в минулий рік. Приблизно в цей час я знайшов на Личакові лист. У голові промайнули всі події, що трапилися протягом цього періоду. Я спинився на кульмінації, а саме: на дні мого народження. Хтозна, яким був би кінець цієї історії, якби не мамин дзвінок, що врятував мені життя. Її материнське чуття, як ніколи, виявилося доречним. Коли Апостоли з Гримчаком повернулися до квартири й, збентежені моєю відсутністю, піднялися поверхом вище, то застали там капітана. Саме в ту мить вони почули ринґтон пісні «Братів Гадюкіних», що звучав із кишені слідчого, — то мама спішила привітати мене з днем народження. Кмітливий Гримчак усе зрозумів і разом із хлопцями нейтралізував міліціянта, домігшись від нього правди. Плани Дем’яна та капітана були невідомі, але хлопці завадили їх утіленню.