Читать «Бріда» онлайн - страница 13

— Інша Частина — це те найперше, що повинні знати люди, які хочуть опанувати Традицію Місяця, — відповіла вона. — Лише зрозумівши Іншу Частину, можна збагнути, як знання може передаватися крізь час.

Вона стала пояснювати далі. Бріда слухала її мовчки, напружено.

— Ми вічні, бо ми — маніфестації Бога, — сказала Вікка. — Тому ми проходимо через багато життів і багато смертей, вийшовши з одного пункту, про який нічого нікому не відомо, і прямуючи до іншого пункту, про який також ніхто нічого не знає. Ти повинна змиритися з думкою, що багато понять магії не пояснені й ніколи не будуть пояснені. Бог вирішив робити певні речі в певний спосіб, а чому Він так вирішив — таємниця, відома лише Йому.

«Темна Ніч Віри, — подумала Фріда. — Вона теж існує у Традиції Місяця».

— Факт полягає в тому, що це відбувається, — провадила Вікка. — І коли люди думають про перевтілення, перед ними завжди постає дуже складне запитання: якщо спочатку існувало так мало людей на поверхні Землі, а сьогодні їх існує дуже багато, то звідки прийшли нові душі?

Бріда відчула, як їй перехопило подих. Вона вже багато разів зверталася з цим запитанням до самої себе.

— Відповідь дуже проста, — сказала Вікка, натішившись протягом певного часу тривожною розгубленістю дівчини. — Під час певних перевтілень ми ділимося. Наші душі діляться так само, як діляться кристали та зірки, клітини й рослини.

Тобто наша душа перетворюється на дві душі, кожна з нових душ також перетворюється на дві й у такий спосіб протягом кількох поколінь ми розселилися майже по всій Землі.

— І лише одна з двох частин усвідомлює, хто вона така? — запитала Бріда.

У неї було багато запитань, але вона хотіла ставити їх по черзі, одне за одним: те, яке вона щойно поставила, здавалося їй найважливішим.

— Ми становимо частину так званої Душі Світу, як називають її алхіміки, — сказала Вікка, не відповівши на запитання Бріди. — Насправді, якби Душа Світу тільки ділилася, то вона зростала б, але ставала дедалі слабшою. Тому ми не тільки ділимося, а й поєднуємося. І це поєднання називається Любов’ю. Бо коли душа ділиться, вона завжди ділиться на чоловічу й жіночу частину. Так сказано й у Книзі Буття: душа Адамова розділилася, і Єва утворилася з неї.

Зненацька Вікка замовкла і втупила погляд у розкладені на столі карти.

— Тут багато карт, — сказала вона, — але всі вони складають частину однієї колоди. Щоб зрозуміти їхнє послання, ми потребуємо їх усі, всі вони однаково важливі. Те саме можна сказати про душі. Люди всі пов’язані між собою, як карти цієї колоди.

У кожному житті на нас лежить таємничий обов’язок зустріти принаймні одну зі своїх Інших Частин. Велика любов, яка їх розділила, перетвориться на Любов, що їх поєднає.

— А як я зможу довідатися, де моя Інша Частина? — запитала Бріда, відчуваючи, що це запитання — одне з найважливіших серед тих, які вона будь-коли ставила у своєму житті.