Читать «Бріда» онлайн - страница 11

Очі в неї почали червоніти.

— А що ви вмієте робити добре? — запитав він.

— Те, у що я вірю.

Відповісти інакше вона йому не могла. Вона жила, роблячи те, у що вірила.

Проблема була тільки в тому, що сьогодні вона вірила в одне, а завтра — в інше.

Книгар щось написав на тому самому аркуші паперу, на якому робив свої підрахунки. Потім відірвав клаптик із написаним і, тримаючи його в руці, сказав:

— Я дам вам одну адресу. Були часи, коли люди сприймали магічний досвід як щось природне. Тоді не було навіть священнослужителів. І ніхто не ганявся за окультними таємницями.

Бріда мала таке враження, ніби він говорив, звертаючись до самого себе.

— Ви знаєте, що таке магія? — запитав він.

— Це міст між світом видимим і світом невидимим.

Книгар подав їй клаптик паперу. Там був написаний номер телефону та ім’я: Вікка.

Бріда схопила папірець, подякувала й рушила до виходу. Вже у дверях обернулася і сказала:

— І ще я знаю, що магія розмовляє багатьма мовами. Навіть мовою книгарів, які прикидаються дуже стриманими й недоступними, а насправді вони люди великодушні й добрі.

Вона послала йому рукою поцілунок і вийшла. Книгар відірвався від своїх рахунків і подивився їй навздогін. «Це Маг із Фолька навчив її так міркувати», — подумав він. Але хоч би яким досконалим був її Дар, цього не досить, щоб Маг зацікавився нею; тут була якась інша причина. Вікка спроможна відкрити, в чому вона полягає.

Пора було зачиняти крамницю. Останнім часом книгар став помічати, що публіка в його книгарні почала змінюватися. Вона ставала все молодшою і, як провіщали стародавні трактати, що тіснилися на його полицях, світ тепер повертався на те саме місце, з якого він починався.

Старовинний будинок стояв у центрі міста, у тому самому кварталі, куди сьогодні вдень приходять лише ті туристи, яких передусім цікавить романтика минулого сторіччя. Бріді довелося чекати цілий тиждень, поки Вікка погодилася її прийняти. Й ось тепер вона стояла перед сірою й таємничою на вигляд будівлею, намагаючись приборкати хвилювання. Ця будівля досконало вкладалася в її уявлення про свій пошук; саме в будинках такого зразка повинні жити люди, що приходять до книгарні.

Ліфта в домі не було. Вона повільно підіймалася сходами, щоб зустріти свою долю не засапаною. Натисла на кнопку дзвінка єдиних дверей, що їх побачила на четвертому поверсі.

За дверима, у квартирі, загавкав собака. Після певної затримки їй відчинила двері худа, добре вдягнена жінка із суворим обличчям.

— Це я вам телефонувала, — сказала Бріда.

Вікка знаком запросила її заходити, й Бріда опинилася у вітальні з побіленими стінами та з творами модерного мистецтва на стінах і на столах. Так само білі штори відповідно фільтрували світло сонця. Приміщення було поділене на кілька гармонійно окреслених зон із канапами, обіднім столом, книжковою шафою, туго напханою книжками. Усе було декороване з надзвичайно витонченим смаком, і Бріді пригадалися журнали з архітектури, які вона мала звичай гортати, коли підходила до кіоска з періодикою.

«Усе це, певно, коштує дуже дорого», — подумала вона, не спромігшись на якусь іншу думку.