Читать «Завдання Героїв» онлайн - страница 15

Тварюка пролетіла по лісу, врізалась у дерево та звалилася на землю.

Тор розгублено дивився. Це він щойно кинув Сиболда?

Тварина двічі кліпнула, потім подивилась на Тора. Встала та почала чергову атаку.

Цього разу, коли звір напав, Тор схопив його за горлянку. Вони обидва впали на землю, звір зверху. Але Тор зумів прокрутитися і опинився згори. Тор тримав звіра обома руками, поки той намагався всадити у нього свої ікла. Тор відчув новий приплив сил та міцно притис звіра до землі. Він дозволив енергії циркулювати крізь нього. І скоро він відчув себе сильнішим за звіра.

Він задушив Сиболда до смерті. Врешті, звір обм’як.

Тор не міг зсунутися з місця ще з хвилину.

Він повільно підвівся, хекаючи, з широко розплющеними очима, тримаючи себе за поранену руку. Що щойно відбулося? Невже він, Тор, вбив Сиболда?

Він відчув, що це був знак, у цей особливий день. Він почувався, наче сталося щось дуже важливе. Він щойно вбив найстрашнішого звіра у королівстві. Один. Без зброї. Це виглядало нереальним. Йому ніхто не повірить.

Він дивувався, що це за сила прийшла до нього, що це означає, і ким він є насправді. Єдині люди, які мали таку силу, це були Друїди. Але його батько й мати не були Друїдами, отже, і він не міг ним бути.

Чи міг?

Відчувши когось позаду, Тор розвернувся. Там стояв Аргон, розглядаючи тварину.

“Як ви сюди потрапили?” – здивовано спитав Тор.

Аргон проігнорував його.

“Ви бачили, що сталося?” – спитав Тор, досі не ймучи віри. – “Я не знаю, як я це зробив”.

“Але ти знаєш”, – відповів Аргон. – “Глибоко всередині ти знаєш. Ти відрізняєшся від інших”.

“Це було наче…вибух сили”, – сказав Тор. – “Наче з’явилася сила, про яку я не знав”.

“Енергетичне поле”, – сказав Аргон. – “Одного дня ти знатимеш про нього досить добре. Можливо, навіть навчишся контролювати його”.

Тор схопився за плече. Біль ставав нестерпним. Він опустив погляд і побачив, що його рука у крові. Він відчув запаморочення, і хвилювався, що може статися, якщо він не отримає допомоги.

Зробивши три кроки до Тора, Аргон схопив його вільну руку і міцно притис до пораненого місця. Він відійшов, відкинувся і закрив очі.

Тор відчув теплу пульсацію через свою руку. Через кілька секунд липка кров на його руці висохла, і він відчув, що біль йде.

Він подивився на руку, не розуміючи, що сталося: він зцілився. Усе, що залишилось – це були три шрами від пазурів, але вони були закриті і виглядали, наче їм вже кілька днів. Крові більше не було.

Тор з подивом подивився на Аргона.

“Як ви це зробили?” – спитав він.

Аргон посміхнувся.

“Це не я. Це ти. Я просто направив твою силу”.

“Але в мене немає сили лікувати”, – заперечив збитий з пантелику Тор.

“Справді?” – здивувався Аргон.

“Я не розумію. Я не бачу тут жодного сенсу”, – ще з більшим нетерпінням сказав Тор. – “Будь ласка, скажіть мені”.

Аргон відвів погляд.

“Деякі речі ти зрозумієш з часом”.

Тор про щось думав.

“Чи означає це, що я зможу увійти до Королівського Легіону?” – захоплено спитав він. – “Звісно, якщо я можу вбити Сиболда, я можу виступати на рівних з іншими хлопцями”.