Читать «Завдання Героїв» онлайн - страница 137

“Важко передбачити, у яких битвах мені доведеться побувати протягом року. Але я маю полювати і захищати себе. Тому, звичайно, мені потрібний мій довгий меч. Також, принеси мені короткий меч, лук, сагайдак зі стрілами, короткий спис, булаву, кинджал і мій щит. Я підозрюю, цього має стати”.

“Так, сір”, – сказав Тор і зірвався з місця. Він побіг до збройової стійки Ерека, поруч зі стійлом Ланніна і подивився на десятки видів зброї. Це був значний арсенал і вибирати було з чого.

Він обережно знімав зброю Ерека, яку той забажав, і передавав кожен екземпляр особисто Ереку або прикріпляв її до упряжі.

Ерек одягнув шкіряні рукавички, готуючись йти. Тор не міг просто стояти і дивитись, як він їде.

“Сір, я відчуваю, що мій обов’язок супроводжувати вас у цій подорожі”, – сказав Тор. – “Я ваш зброєносець, зрештою”.

Ерек похитав головою.

“Цю дорогу я повинен пройти сам”.

“Тоді, можливо, я можу супроводити вас до першого перехрестя?” – тиснув Тор. – “Якщо ви їдете на південь, ті дороги я добре знаю, адже я сам з півдня”.

Ерек подивився вниз, роздумуючи.

“Якщо ти хочеш провести мене до першого перехрестя, я не бачу в цьому нічого поганого. Але це важка поїздка, тому ми повинні рушати прямо зараз. Візьми коня мого зброєносця в кінці стайні. Він гнідий, з рудою гривою”.

Тор побіг до задньої частини стайні і знайшов коня. Коли хлопець осідлав тварину, Крон висунув голову з-під сорочки, подивився вниз і занявчав.

“Все добре, Крон”, – заспокоїв друга Тор.

Тор нахилився вперед і підганяючи коня, виїхав зі стайні. Ерек не став чекати Тора і помчав галопом на Ланніні. Тор намагався встигати за Ереком.

Вони проїхали разом через Королівський Двір. Вартові виструнчилися і відійшли в сторону, коли вони минали ворота. Декілька воїнів Срібла вишикувались, спостерігаючи і чекаючи, поки Ерек проїде поряд. Вони підняли кулаки в знак привітання.

Тор був гордий їхати поруч з Ереком в якості його зброєносця і радий був супроводжувати його, хоча б і до першого перехрестя.

Тор хотів так багато сказати Ереку. Він хотів задати лицарю багато запитань і подякувати йому. Але на це не було часу, вони їхали на південь, по рівнинах; місцевість постійно змінювалась, їхні коні скакали в променях раннього сонця, по вранішній Королівській дорозі. Коли вони минали пагорб, Тор побачив членів Легіону в полі, які копали окопи. Тор був радий, що його серед них не було. Хлопець побачив, як один з членів Легіону встав і підняв кулак. Важко було роздивитись, хто саме це був, але Тор був впевнений, що це Ріс вітається з ними. Хлопець підняв кулак у відповідь і поскакав далі.

Добре вибрукована дорога змінилась на вузьку, неприбрану і грубу, а потім і зовсім на сільську стежину. Тор знав, наскільки небезпечно їздити по таких дорогах поодинці, особливо в нічний час. Тут снувало чимало злодіїв, але Тора це мало тривожило, адже разом з ним був Ерек, якому неможливо було протистояти. Тому Тор більше хвилювався б за життя грабіжника, якби один з них наважився напасти на них. Звичайно, мало в кого вистачило б розуму напасти на одного з воїнів Срібла.