Читать «Завдання Героїв» онлайн - страница 12
Морган Райс
Неповага до радника Короля матиме своїм результатом ув’язнення або смерть – цей факт закарбувався в пам’яті Тора з дня його народження.
“Піднімися, дитино”, – сказав Аргон. – “Якби я захотів, щоб ти впав на коліна, я б сказав тобі”.
Тор повільно встав та подивився на нього. Аргон підійшов на кілька кроків. Він зупинився і витріщився на Тора, так що йому стало незручно.
“У тебе очі твоєї матері”, – промовив Аргон.
Тора відкинуло. Він ніколи не зустрічав своєї матері, як ніколи не зустрічав і будь-кого, крім свого батька, хто знав її. Йому сказали, що вона померла при пологах, і Тор завжди почував свою провину через це. Він завжди підозрював, що саме через це його сім’я ненавидить його.
“Я думаю, ви мене з кимось плутаєте”, – сказав Тор. – “В мене немає матері”.
“Справді?” – посміхнувся Аргон. – “Ти був народжений лише чоловіком?”
“Я хотів сказати, сер, що моя мати померла при пологах. Я думаю, ви помилилися”.
“Ти – Торгрін, з клану МакЛеод. Найменший з чотирьох братів. Той, якого не взяли”.
Тор широко розплющив очі. Він не знав, що думати. Щоб хтось зі статусом Аргона знав хто він такий – це було поза межами його розуміння. Він ніколи навіть не думав, що комусь за межами його села відомо про його існування.
“Звідки… ви це знаєте?”
Аргон посміхнувся та не відповів.
Раптом Тора охопила цікавість.
“Звідкіля…” – додав Тор, добираючи слів, – “… звідки ви знаєте мою матір? Ви бачили її? Хто вона була?”
Аргон розвернувся та пішов.
“Прибережи питання на наступний раз”, – промовив він.
Вражений Тор дивився, як він іде. Це була приголомшлива та містична зустріч, і вона так швидко закінчилась. Він вирішив, що не може дати йому піти і поспішив за ним.
“Що ви тут робите?” – спитав Тор, поспішаючи наздогнати друїда. Аргон, використовуючи свій посох зі слонової кістки, йшов дуже швидко. – “Ви не чекали на
“А на кого ще?” – спитав Аргон.
Тор поспішив за ним та занишкнув у ліс, лишаючи прогалину позаду.
“Але чому мене? Звідки ви знали, що я тут буду? Чого ви хочете?”
“Забагато запитань”, – відрізав Аргон. – “Ти забагато говориш. Краще слухай”.
Тор слідував за Аргоном через густі хащі, з усіх сил намагаючись не говорити.
“Ти прийшов у пошуках загубленої вівці”, – сказав Аргон. – “Благородне зусилля. Але ти дарма згаяв час. Вона не виживе”.
Торові очі знов широко розплющились.
“Звідки ви це знаєте?”
“Я знаю світи, які ти ніколи не пізнаєш, хлопче. В усякому разі, не зараз”.
Тор продовжував переслідувати друїда.
“Хоча, ти не будеш слухатися. Така твоя порода. Вперта. Як і в твоєї матері. Ти йтимеш за своєю вівцею, намагаючись врятувати її”.
Тор почервонів від того, що Аргон читав його думки.
“Ти відважний хлопець”, – додав він. – “Вольовий. Гордий. Гарні риси. Однак, одного дня вони можуть зіслужити тобі погану службу”.
Аргон почав сходити на порослий мохом хребет, і Тор подерся вслід за ним.
“Ти хочеш долучитися до Королівського Легіону”, – сказав Аргон.
“Так!” – захоплено вигукнув Тор. – “Чи є в мене хоч якийсь шанс? Чи можете ви мені допомогти?”
Аргон засміявся глибоким, глухим сміхом, від якого в Тора по спині пробіг холодок.
