Читать «Шоколад із чилі» онлайн - страница 9

— Цікаво, чому так мало?

— Бо всі хлопці в фізико-математичному або в математичному.

— Нічого собі, я й не знала, що такі класи є.

— Не повіриш, усе це досить кумедно. У гуманітарному й моєму хіміко-біологічному є по кілька хлопців. Таких собі непомітних. Зате у фізматі найкращі, викапані Бреди Пітти. І їх багато, фіфті-фіфті з дівчатами. Та й дівчата там дуже нічогенькі. А математичний — то самі хлопці. І більшість виглядають, як такі собі дядечки. Окуляри, чорні портфелі, навіть черевця вже помітні! — Кася захихотіла.

— А Міхал? — поцікавилася Лінка.

— Ну, Міхал, звісно, у фізматі!

— Звичайно! Дивись, щоб яка-небудь красуня не відхопила його тобі з-під самого носа.

— От зі мною вчиться красуня, — утрутилася Наталія. — Уявіть собі: метр вісімдесят, біляве волосся до пояса, худенька, зате отакий бюст…

— То в неї ліфчик спеціальний, пуш-ап, — Каська навіть не сумнівалася.

— Не знаю, але враження справляє! Ну, або справляла би, якби не стрінги й типси.

— А звідки знаєш, що це типси?

— П’ять сантиметрів, вогненно-рожеві…

— Вогненно-червоні, — виправила Лінка.

— Ну, гаразд, кольору фуксії й на кожному блискітка. Зате в нас суперовий класний керівник.

— Точно не такий крутий, як Леон, — впевнено сказала Лінка.

— Не знаю, але він зовсім інший. Літній чоловік, такий хороший і взагалі.

Дівчата почувалися ніяково, бо Наталія, схоже, не була задоволена своєю новою школою. Вона вибрала дуже посередній ліцей, а явно заслуговувала на щось краще. Випускний іспит склала не надто гарно, може, тому, що замість писати своє, намагалася допомагати Міхалові. Міхала не здобула, зате він вступив до кращого ліцею. Наталії дістався Марцін та ще усвідомлення того, що у своєму класі вона точно буде найкраща.

— Наталіє, а ти не хотіла вступити до якогось приватного ліцею? Ти ж казала, що батьки тобі пропонували… — запитала Каська.

— Та пропонували, але… Розумієш, я через власну дурість погано склала іспит, мені не хотілося, щоб батькам довелося за це платити… Ну, не знаю, може, не все буде так погано.

Коли Лінка й Кася залишилися самі, бо Наталія пішла раніше на побачення з Марціном, запанувала дивна тиша.

— Вона не знає, правда? — запитала Каська.

— Ні.

Бо Наталія справді досі цього не знала. Усе сталося так швидко, а потім почалися канікули. Вони зібралися на Лінчиному дні народження, але правду знали далеко не всі. Про те, що Каська й Лінка не лише подруги. А сестри. Точніше, напівсестри. «Невже в моєму житті все буде наполовину? — думала Лінка. — Усе моє життя неповне, усього по половині. У мене напівсестра й напівбрат. Напівродина, бо навіть напівбатько, тобто вітчим, зник із мого життя. Справжнього тата я не знала взагалі. А хлопця — теж половина, бо його тут немає».

— Ти їй не скажеш?

— Скажу… Це не так легко, розумієш?

— Мені теж нелегко.

— А як твої батьки? Чи вони дають із цим раду?

— Ми про це взагалі не розмовляємо. Вони знають, що ми дружимо, але певне, сподіваються, що все минеться. Ну, розумієш, думають, що коли ми потрапили до різних ліцеїв, то перестанемо бачитися і все буде як раніше.