Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 113

Валансі мусила заговорити першою.

— Мамо, я повернулася додому, — стомлено сказала вона.

— Це я бачу. — Голос місіс Фредерік був вельми крижаним. Вона змирилася з втечею Валансі. Їй майже вдалося забути Валансі. Зуміла перевлаштувати і перебудувати своє життя так, наче й не мала невдячної і збунтованої доньки. Знову зайняла належне їй місце в товаристві, яке ігнорувало факт наявності тієї доньки, а якщо й жаліло місіс Фредерік, то лише тихенько й пошепки. Простіше кажучи, зараз місіс Фредерік зовсім не бажала, щоб Валансі поверталася, і взагалі не хотіла ні її бачити, ні чути про неї.

А тепер, звісно, Валансі вже тут. Судячи з її вигляду, зі шлейфом трагедії, ганьби і скандалу.

— Це я бачу, — сказала місіс Фредерік. — А можна запитати, чому?

— Тому, що — я — не помираю, — хрипло відповіла Валансі.

— Боже, спаси мене грішного! — озвався дядько Бенджамін. — А хто сказав, що ти помираєш?

— Я думаю, — злісно задзяволіла кузина Стіклс, яка теж не бажала повернення Валансі, — думаю, ти довідалася, що він має іншу жінку. Та ми то з самого початку знали!

— Ні, я б воліла, щоб мав, — сказала Валансі. Вона не відчувала особливого страждання, лише безмежну втому. Щоб ці пояснення вже скінчилися, а вона опиналася нагорі, у своїй старій потворній кімнаті — сама! Зовсім сама! Стукотіння бісеру на рукавах материної сукні об підлокітники плетеного крісла зводило її з розуму. Ніщо інше її не турбувало, але того нав’язливого тихого стукоту вона не могла витримати.

— Як я вже колись казала, мій дім завжди для тебе відкритий, — сказала місіс Фредерік, зберігаючи кам’яний вираз обличчя, — але я ніколи тобі не пробачу.

Валансі невесело засміялася.

— Не дуже б це мене обходило, якби я могла сама собі пробачити.

— Добре, добре, — озвався дядько Бенджамін, наче роздратовано. Хоча насправді він насолоджувався, відчуваючи, що Валансі знову в його владі. — Досить тих таємниць. Що сталося? Чого ти залишила того чолов’ягу? Ми не сумніваємося, що ти мала досить причин, але які саме?

Валансі почала говорити, як заведена. Розповіла всю історію просто і відверто.

— Рік тому доктор Трент сказав мені, що я хвора на стенокардію і недовго проживу. Я хотіла зазнати якогось — життя — перш ніж помру. Тому я й пішла. Тому вийшла за Барні. А тепер виявилося, що то все помилка. Моє серце здорове… Я житиму далі, — а Барні одружився зі мною лише з жалю. Тож я мусила повернути йому свободу.

— Боже, спаси мене! — скрикнув дядько Бенджамін. Кузина Стіклс почала плакати.