Читать «Миколчині історії» онлайн - страница 20

Залізні тертки Миколка з Найдою вже давно поздавали на металобрухт. Але пластмасових валяється ще чимало.

— Ні-і-і! — заламує руки Дівчинка, відкидаючи одчищену Миколкою жовту пластмасову терточку. — Терточка — це мій хом’ячо-о-ок!

— Тьху, з тобою разом! — не знає Миколка, сердитись чи сміятись.

Але Найда знає, що робити.

Він поспішає туди, де зо дві години тому так і не спромігся заснути.

Ось він, запах! Як же відразу не здогадався? Мильно-цукерковий — бо Дівчинчин. Котячий — бо чим іще, як не котами, для нормального пса можуть смердіти миші?

І ким же, як не звичайною мишею, врешті-решт, є хом’як?!

Найда переможно гарчить і кличе Миколку з Дівчинкою.

Ось вона, Терточка: забилась під сухе лопушиння і тремтить.

Миколка визволяє хом’ячиху з шалини, оббирає від реп’яхів і подає Дівчинці.

Дівчинка стрибає від радості й цілує Терточку.

Найда стрибає від радості й лизькає Миколчину руку.

Миколка теж радий, але рятівникам не личить того виказувати.

— Гайда, ми з Найдою проведемо вас додому! — супиться Миколка. Найда згідливо помахує хвостом і біжить уперед — у розвідку, бо все-таки їм зовсім ні до чого наштовхнутись, наприклад, на Дівчинчиного Тата.

— Швидше чеберяйте, малі приблуди! — підганяв Миколка Дівчинку з хом’ячком, оббираючи на ходу реп’яшшя із ведмежих вушок на її шапочці. — Уже смеркає!

Листопадове сонце і справді скочувалось у напоєну останнім теплом дерезу.

ПОРОЗУМІННЯ

Найда переховувався за купою брикету й одверто нудився. Він часто лежав тут, на латочці теплого асфальту, під яким глибоко в землі проходила якась тепла труба.

Запах брикету йому зовсім не подобається, проте мусив терпіти: шкільні Двері відпустять Миколку не скоро. Бо вчора Миколка ненароком потрапив під Контрольну. А це неодмінно значить, що наступного дня, тобто сьогодні, його поженуть на Перескладання.

— Гав! — Найда аж підстрибнув од здивування, коли з-за брикетної купи на нього раптом вискочив його Миколка. Ранувато! Щось передчуття почали зраджувати Найду!..

— Дай п’ять!

Найда невпевнено простягнув лапу. Миколка розмашисто плеснув її своєю розпростертою долонею.

— Другу! — Миколка так само розмашисто ляснув іншу Найдину лапу своє другою рукою.

Так Миколка робить лиш тоді, коли його розпирає радісна звістка.

— Прикинь, Контрольну забацав на «десять»!!! — Миколка прицілився брикетинкою до дірки в штахетах. Однак передумав кидати, завваживши Найдине здивування. — Думаєш, списав?

Найда очікувально позиркував на господаря.

— Тільки перше завдання! Потім Катьку відсадили, і я робив сам!

Хлопець таки пожбурив брикетинкою, але промазав, вона, вдарившись об дошку, розсипалась на чорні шматки.

Найда пчихнув і закрутив головою.

— Не віриш? Училка сказала, що казанок у мене варить, як треба…

Найда все більше насторожувався: не подобались йому ці новини.

— Чого ти витріщився? Ну, гаразд, вона казала не «казанок варить» — «голова працює»! В тебе, каже, цей, як його, математичний імунітет… Ні, та, як її — інтуїція! Коротше, розумний ти, каже хлопець, якби ще й учився — ціни б тобі, каже, не було.