Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 73

Сон його був недовгим, проте Чеслав відчув, що сили відновилися. Можливо, тому сприяло бажання якомога швидше почати задуманий пошук чи те, що зараз він уже знав, звідки його варто почати.

Галявина, на яку до полудня вийшов Чеслав, здавалося, нічим не скидалася на ту, де кілька днів тому, прокинувшись, він знайшов тіло свого батька з двома ножами в грудях. Залита сонячним світлом, вона була занадто гарною й урочистою, більше придатною для хороводів і свят лісових мавок, ніж для кривавих людських справ. За відсутності вітру жоден лист, жодна травинка не порушували її застиглий спокій. І тільки лісові трудівниці бджоли, перелітаючи з однієї квітки на іншу, збираючи солодку данину, свідчили, що ця галявина належить не тільки духам.

Юнакові спершу навіть здалося, що він помилився й знайшов лише схоже місце. Але ні, це була саме та галявина. Ось і молодий дубок, під яким вони з батьком і братом полуднували останнім разом. Щоправда, підросла трава вже встигла сховати сліди їхнього перебування тут.

Чеслав опустився на траву. Пам’ять миттєво повернула його в той злощасний ранок, відтворивши все до найменших дрібниць. Він відчув, що серце його почало битися, немов молот по ковадлу. Занадто живими і свіжими були спогади, занадто глибока й болісна рана. Глухий стогін болю й злості вирвався з його грудей. Стиснувши кулаки, він із силою вдарив по землі, що всотала кров його батька.

Цей удар, віддаючись у руках, змусив Чеслава повернутися до дійсності й згадати, навіщо він сюди прийшов. Розуміючи, що так виходити на полювання не гоже, Чеслав постарався зібрати свою волю в кулак й тримати її сильною рукою. Плазуючи по траві, він уважно вивчав сліди й предмети, залишені їхнім перебуванням.

Тут лежало тіло батька, тут був він сам, а ось там, осторонь, спав Ратибор. Ось залишена в метушні торбинка, у якій була їжа. Недоїдками, мабуть, встигли поласувати мурахи й птахи. Трохи віддалік валяється глечик, із якого вони пили, запиваючи їжу. Отут лежала туша вбитого вепра…

— Почекай… Глечик!.. — прошепотів сам собі Чеслав.

Узявши посудину в руки, він сів і почав уважно її розглядати, начебто бачив уперше. Але думалося йому не про глечик. Якісь неясні відчуття спливли в його пам’яті. Щось, пов’язане з глечиком, але що? Чеслав заплющив очі й постарався пригадати всі подробиці їхньої трапези. «Поївши, ми по черзі приклалися до цього глечика. Батько й Ратибор ще нахвалювали смак напою. Хвалили Болеславу за старання й турботу. За те, що завжди може порадувати новим смаком…»

Юнак немов заново відчув язиком смак того медового напою. «Солодка слабість… Дурман у голові!»

Чеслав миттєво розплющив очі.

Чого ж трапився цей дурман? І Ратибор говорив, що не пам’ятає нічого. «Як у яму провалився!» Схоже, не простим медок виявився. А може, із зіллям яким?..

Тоді стає зрозумілим, чого таким міцним, непробудним був їхній сон. І як гад зміг непоміченим підкрастися до них і, заволодівши їхніми ножами, увігнати їх у груди Велимира.