Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 72

— Може, він і батька порішив?

— Може, і він, — випивши води, Сокіл трохи заспокоївся. — Тільки занадто вже мудро, як на чужинця. Вашими ножами — та Велимиру в серце. І чого тоді вас не зачепив? Адже чужинець той на полюванні в тебе цілив. А в мене він стрельнув лише тому, що я вистежив його, Лісовик його…

— He гоже Лісовика проти ночі згадувати, батьку, — пролунав тихий благальний голос Руди з кутка, де було її ложе.

— Що?! Думаєш, як батько хворіє, так і повчати вже можеш?! — гримнув на дочку Сокіл. — Дивися, а то я ще…

Старий хотів було погрозити дочці рукою, та, передумавши, тільки роздратовано махнув у її бік. Мовляв, що з дівки візьмеш. І знову повернувся до Чеслава:

— Я ось тут лежу, боки відлежую та все думаю: чого Велимир не захвилювався, та й ви теж, коли упир той до вас прокрався? У лісі, серед звіра дикого, мертвим сном спати не годиться. А ви ж мисливці знані! Невже так зморило?

— Сам не розумію, — щиро зізнався Чеслав.

Вони ще якийсь час поговорили із Соколом, але, бачачи, що старий мисливець усе ще не оговтався від рани й почав підупадати на силі, Чеслав заквапився геть. Коли він уже піднявся, щоб піти, Сокіл схопив його за руку своєю величезною лапою:

— А що до того, як убивцю знайти, то шукати треба так, як і звіра в лісі вишукуєш. Усе примічаєш, у голові складаєш, слід знаходиш і йдеш по ньому. А починати треба, я так думаю, з того місця, де все сталося.

Попрощавшись із Соколом і Рудою, Чеслав покинув їхнє житло. Розмова з наставником якщо й не дала відповіді на його запитання, то хоча б підказала, із чого почати пошук.

Вийшовши на вулицю, юнак не одразу зрозумів, що за час його відсутності відбулися якісь зміни. Поки Чеслав перебував у хижі старого мисливця, прорвавшись крізь хмари, чорним полотном неба заволодів кругловидий місяць. Він, як повноправний господар, що вирішив перевірити свої володіння, освітив спляче городище холодним світлом.

Опинившись посеред рідного городища, розрізнивши в темряві знайомі обриси й відчувши знайомі запахи, Чеслав на мить замислився: «А чи правильно я вчинив, утікши від рідних? Чи не взяв непосильний тягар на свої ще не закоренілі плечі, вирішивши самотужки розгадати таємницю загибелі батька?» Але одразу ж відігнав від себе ці сумніви. Кров батька відгукнулася в ньому, вимагаючи помсти.

У нього виникло бажання зазирнути до рідної домівки. І найбільшою причиною тому була Неждана. Ця зухвала бранка не відпускала його навіть тепер, коли йому потрібно було думати радше про свою безпеку та життя, ніж про неї. Але Чеслав не міг позбутися думок про неї. Він навіть уже зробив кілька кроків у бік рідного дому, але, вчасно похопившись, що його раптова нічна поява може спричинити переполох і привернути увагу сусідів і громади, сам себе вилаяв за дурні думки й бажання. Йому треба було якнайшвидше покинути городище, бо хто-небудь, кому не спалося цієї місячної ночі, міг легко помітити його й здійняти тривогу. Поправивши на собі гарячу шкуру, Чеслав поспішив до воріт.

Благополучно вибравшись із селища й навіть викликавши співчуття сторожі до нібито загубленого Кудряшем оберега, який негайно треба знайти, щоб уникнути нещасть, Чеслав попрощався з другом і до світанку дістався до дуба, де знайшов собі пристановище.