Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 50

— А тобі взагалі ще рано про пару думати, молодший! Уперед брата скачеш… Є Голуба, тож користуйся.

— Не треба Голубу!.. — закричав Ратибор, намагаючись підвестися, але чомусь не зміг і знову повалився на траву.

Чеслав відчув, як хвиля протесту, незгоди з батьком, що знову накотила на нього, намагається подолати слабкість, яка скувала тіло. Він хотів заперечити, довести батькові свою правоту, але сили його кудись поділися… Залишилася тільки воля, але і її якась невідома сила раптом схопила за горло й душить… душить… душить…

— Неждана… буде… моєю… — його повіки зненацька склеїлися.

Він зовсім не хотів цього. Вони зімкнулися самі собою, проти його волі. Юнак відчував, що сонце намагається прорватися крізь них, і від цього все навколо стало раптом червоним… А потім настала темрява…

Чеслав опам’ятався від того, що в голові, немов дятел по дереву, била думка: «Холодно! Як холодно!» Уже прокидаючись, він зрозумів, що все його тіло пронизує холод і спати через таку муку немає ніякої сили.

Він насилу розплющив очі й побачив перед собою каламутну завісу. Доклавши зусиль, юнак потягнувся, повертаючи до життя заклякле тіло, а тоді сів. Тільки тепер він зрозумів, яка завіса покривала його. Молочний ранковий туман стелився низько над землею. Чеслав абияк піднявся на ноги, але відразу, похитнувшись, ледь не впав. «От халепа! Я ослаб, як дитя однорічне!» — дивувався зі свого стану хлопець. Він стояв по коліна в тумані, що заполонив галявину, і здивовано розглядався. Неподалік, на іншому кінці галявини, фиркаючи, паслися коні. «Але куди ж поділися брат і батько?» — не міг зрозуміти Чеслав. Адже, здається, щойно вони тут сиділи і їли всі разом. Чеслав лише на хвилину заплющив очі, а вже ранок…

Юнак зробив кілька непевних кроків. Його нога зачепила якийсь предмет. Чеслав підняв його — це був горщик, із якого вони вчора пили мед. Відкинувши горщик, юнак ступив далі. Під ногою виявилося щось м’яке. Нахилившись, він зрозумів, що це рука. Розігнавши туман, Чеслав побачив обличчя батька. Очі були заплющені.

— Батьку, — торкнувся його плеча Чеслав.

Велимир не відгукнувся. «Ого, як нас зморило!» — промайнуло в голові Чеслава. Він спробував розбуркати батька, але марно. І тут він помітив, а потім уже й усвідомив, що сорочкою Велимира розповзлася темна пляма. А далі побачив: із грудей батька, там, де серце, стирчать два ножі… Він пізнав їх одразу. Один ніж був його — той, що батько подарував напередодні, на Посвяту, з вирізьбленим на ручці полюванням на вовка, а другий — Ратибора, подарований Велимиром йому раніше, також на Посвяту.

«Батько мертвий!!!»

Чеслав судорожно вдихнув повітря, але, відчувши від цього нестерпний біль у грудях, спробував видихнути і не зміг. Він відкрив рота і спробував криком витиснути із себе розпечене залізо, що розривало груди. Але крику не почув. У вухах стугоніла тиша…

Аж коли відчув, що чиясь сильна рука смикнула його за плече, і побачив перед собою Ратибора, Чеслав обірвав крик.

— Ти чого?! — оторопіло дивився на нього Ратибор.

Чеслав перевів погляд на тіло батька. Тоді й Ратибор побачив… і зрозумів… Брат як зрізаний упав на коліна перед мертвим батьком. Ратибор не кричав. Він мовчки дивився на батька.