Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 24

Але якось зовсім несподівано зустрів він у лісі незнайому дівчину. І була вона така гарна собою, що не було їй рівних серед тих жінок, яких бачив раніше. І треба ж такому трапитися, щоб та красуня не злякалася вигляду його, не відсахнулася від хлопця, а глянула на нього, наче на викапаного красеня, і заговорила з ним лагідно, і проговорила до самого вечора. Стали вони часто бачитися, зустрічаючись на лісових галявинах, таємно від усіх. Бо не хотіла дівчина сказати, звідки вона й чиєго роду, а з вечірньою зорею щоразу тікала геть, щоб прийти зранку. Але не довго тривало щастя молодецьке. Захотілося хлопцеві дізнатися, звідки його подруженька, бо він уже й про весілля подумувати почав. Отож, як разом із сонечком пішла знову його дівчина геть, рушив і він слідом, таємно стежачи за нею. І привела його красуня до груші-дерева, що цвіло весняним цвітом самотньо серед галявини. А підійшовши до груші тієї, обійняла стовбур і зникла. Підбіг він до того дерева, та ніде не знайшов подруги своєї. Задумався хлопець, засумував і не пішов від дерева того, а все кружляв галявиною, як прив’язаний. Але скільки не чекав, не прийшла більше його лада-люба. А груша та відцвіла й засихати стала, поки й не всохла геть.

Довго ще нудився хлопець, коханою своєю ненаглядною марячи. А потім вирішив пам’ять для себе залишити, поки образ її не стерся в думках. А зробити те для нього було неважко, бо, не давши йому лиця гожого, Великі дали йому дар великий різьбяра.

І вирізав він із засохлої груші, з любові-туги своєї великої діву-красуню на честь Світлої Лади. І немає вже давно того молодця на землі-матінці, а вона стоїть дотепер на галявині, зустрічаючи й допомагаючи всім, хто звертається до неї…

Чеслав підвів Неждану до Лади. Поклонившись, дістав з-за пазухи прикрасу з різнобарвних камінчиків, виміняну напередодні в Кудряша за наконечники для стріл, і з пошаною підніс її Великій.

— Світла Ладо, прийми дарунок цей скромний на честь твою й славу від Чеслава, сина Велимирового. Прошу прихильності твоєї й заступництва…

Цієї миті Неждана висмикнула свою руку з руки Чеслава й, позадкувавши, хотіла бігти. Та він кинувся за нею і, легко піймавши, прив’язав своїм поясом до дерева на краю галявини.

— Скільки б ти не тікала, стільки ж я наздожену тебе.

Виговоривши Неждані, Чеслав знову повернувся до Лади. Дівчина не чула, що він говорив і чого просив у Великої, але бачила, що говорив гаряче й схвильовано, час від часу киваючи в її бік.