Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 153

Чеслав сів поруч із ним, і якийсь час вони сиділи мовчачи. Потім Чеслав заговорив:

— За бажання допомогти вдячний. Та тільки який із тебе зараз помічник? Самому допомагати саме враз…

— Та ти, хлопче, за мене не бійся! Я здужаю. Сила ще є. Чи думаєш, один раз побити мене поталанило, то й завжди гору тепер наді мною братимеш? — скинув гонористо голову В’ячко.

Чеслав похитав своєю, стриженою.

— Зовсім не про те я… — і, помовчавши, додав тихо, але запально: — Моя кров пролита була, моїх родичів, і помста це моя! Моя й нікого іншого!

Чеслав був щирий і впевнений у своїх словах. Він навіть своєму найкращому другові Кудряшу заборонив допомагати йому, як той не просив.

В’ячко подивився на нього довгим поглядом, потім, переборюючи біль потривожених ран, але намагаючись не показати цього, підвівся. Хотів було сказати щось, але роздумав і мовчки пішов угору пагорбом. По тому, як неквапливо він ішов, було видно, що дається йому цей підйом нелегко. На півшляху до вершини він зупинився, напевно, щоб відсапатися, й оглянувся. Але побачивши, що Чеслав дивиться йому вслід, уперто поліз далі і більше вже не озирався, поки й не зник з очей.

Коли В’ячко пішов, Чеслав підійшов до ялини, до якої була прив’язана Крива Леда. Вона, помітивши його наближення, сховалася за стовбур і негусте гілля.

— Ти, бабо, напевно, у селище до предків дуже поспішаєш, що так кричиш та лаєшся, аж лящить?

Леда виглянула з-за стовбура й витріщилася на нього, свердлячи оком. А Чеслав спокійно продовжував:

— Гукаєш, кличеш того, хто шию тобі скрутити обіцяв… А втім, репетуй скільки хочеш, стара. Дивись, і справді почує та поспішить сюди прибігти на твою погибель. А мені чого тебе жаліти, мишу шкодливу? Так що труди на здоров’я свого язика та горлянку!

Баба зміряла його презирливим поглядом з голови до п’ят, знову плюнула в його бік, бо більше нічим його дістати не могла, але не промовила ні слова. І то вже добре.

Після раптової появи В’ячка з того боку, з якого Чеслав нікого не очікував, він вирішив діяти по-іншому І почав обережно, так, щоб не бути захопленим зненацька, обходити вершини всіх трьох пагорбів, оглядаючи підступи до них.

Даждьбог Ясний уже давно досяг на своїй колісниці верхів’я небесного. Його яскраво-жовтий лик не затінювала жодна, навіть малюсінька хмарина, і світило щедро ділився з Мокошшю — землею-матінкою — своїм теплом. А довгоочікуваного вбивці все не було…

Чеслав не розраховував, що його очікування так затягнеться, а тому й не подумав заздалегідь запастися водою. А тепер, крутячись на самому пригріві, він відчував, що спрага мучить його дедалі більше. Та він готовий був терпіти. Що для чоловіка їхнього племені такий дріб’язок, як спрага? Вони готові були ледь не з колиски і до більших обмежень і випробувань. А ось баба Леда, видно, була не така витривала й терпляча. Вона все жалісніше канючила в юнака дати їй води. І це допікало йому набагато сильніше, ніж спека й власна спрага.