Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 149

Чеслав недаремно обрав саме це місце для свого задуму. Схил пагорба, що стояв з боку городища, був кам’янистим і лише трохи поріс деревами, а тому добре проглядалися всі підходи до нього. І якщо хто захоче зійти ним, то ніяк не залишиться непоміченим для того, хто спостерігатиме згори. Два інші пагорби були нижчими.

А на те, що хтось незабаром таки має прийти до цього місця, дуже сподівався Чеслав. А сподівався тому, що у вибалку, який утворився між пагорбами, він сховав стару Леду, наказавши сидіти сумирно й для певності прив’язавши до ялини, щоб не втекла. І Крива Леда була тепер принадою, яку залишають мисливці біля пастки, намагаючись вполювати великого звіра. А прийти за нею, на думку Чеслава, повинен був той, чию таємницю Леда нібито знала й іншим відкрити могла. Якщо, звичайно, не перешкодити старій цокотусі…

З вечора вірний Кудряш мав прохопитися в городищі про теперішнє місцезнаходження Кривої Леди. А тому, найімовірніше, зранку випадало очікувати небезпечного гостя. І прийти він швидше за все мав із боку городища. А тому Чеслав і засів із самого світанку на ближньому до поселення пагорбі, заховавшись між лапами пишної ялини.

Він лежав на сухій підстилці з опалої хвої, весь обернувшись на суцільні слух та увагу. Серце юнака билося рівно — був упевнений у своїх силах, задумі й талані. Напередодні Кудряш вкрав із городища порося, яке вони принесли в жертву Лісові, щоб дух був прихильний і милостивий до їхніх незвичайних ловів. І Ліс прийняв цю жертву, розмірено й дружно прошумівши кронами вікових велетнів. Із собою молодий мисливець узяв лише ніж, бо лук та стріли цього разу мало чим могли допомогти.

Перед ним, мов на долоні, лежала вся околиця. Але ніщо й ніхто не тривожили її своєю появою. Уже й сонце піднялося над верхівками дерев, розтопивши сутінок, а того, хто бажав погибелі бабі Леді, усе не було. Чеслав як справжній мисливець був терплячим. Тіло його від довгої бездіяльності немов задерев’яніло, але він не відчував цього.

Зненацька там, куди дивився юнак, на далеких підступах до пагорба, у лісових хащах із гілок спурхнули горлиці, що вподобали ці місця. Подих і серце Чеслава завмерли… І знову тиша й спокій. І знову равликом потягнулося очікування. Але невдовзі кілька птахів знову залопотіли крилами в повітрі. Тільки вже ближче й праворуч від Чеслава. Тепер він був упевнений: там хтось крадеться.

Як же повільно!..

І ось нарешті крізь дрібні голки ялини, під якою він заліг, хлопець помітив, що від крайніх до пагорба дерев відокремилася чиясь постать. Ближче й ближче… Придивившись, Чеслав зрозумів, що це… дядько Сбислав! І йшов він просто на нього.

За мить у голові Чеслава майнула лавина думок і запитань: «Як?! Чому?! За що?!» — на які він поки що не міг відповісти. Йому важко було повірити, що ця людина, однієї з ним крові, могла бути вбивцею його батька. «Чи ні?.. Але що він тоді тут робить?» Чеслав вирішив поки що не показуватися дядькові на очі, а подивитися, що буде далі.