Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 42

— Твій наказ виконано. Ми розбили залізну людину і розтріпали опудало, спіймали Лева і посадили за грати. Але ми і пальцем не могли торкнути дівчинку; ти сама знаєш, які нещастя загрожують тому, хто образить володарку срібних черевичків. Ми принесли її до тебе; роби з нею, що хочеш. Прощавай назавжди!

Мавпи з галасом знялись у повітря й полетіли. Бастінда поглянула на ноги Еллі й затремтіла від жаху: вона упізнала срібні черевички Гінгеми.

«Як вони до неї потрапили? — розгублено гадала Бастінда. — Невже кволе дівчисько здолало могутню Гінгему, володарку Жуванів? І все ж на ній черевички! Кепські мої справи: адже я й пальцем не можу зачепити цю маленьку нахабу, доки на ній чарівні черевички».

Вона гукнула:

— Гей, ти! Йди-но сюди! Як тебе звати?

Дівчинка очима, повними сліз, глянула на злу чарівницю:

— Еллі, добродійко!

— Розповідай, як це ти заволоділа черевичками моєї сестри Гінгеми? — суворо крикнула Бастінда.

Еллі густо почервоніла:

— Далебі, добродійко, я не винна. Мій будиночок упав на пані Гінгему й розчавив її…

— Гінгема загинула… — прошепотіла зла чаклунка. Бастінда недолюблювала сестру і не бачила її вже багато років. Вона злякалася, що дівчинка у срібних черевичках принесе і для неї погибель. Але, позирнувши на добре обличчя Еллі, Бастінда заспокоїлася.

«Вона нічого не знає про таємну силу черевичків, — вирішила чаклунка. — Якщо мені поталанить заволодіти ними, я стану ще могутнішою, ніж тоді, коли у мене були вовки, ворони, чорні бджоли і Золота Шапка».

Очі старої заблищали від жадоби, і пальці її скарлючились, ніби вже стягали з Еллі черевички.

— Слухай мене, дівчисько Еллі! — хрипко прошамкотіла Бастінда. — Я триматиму тебе у рабстві й, коли погано працюватимеш, відлупцюю тебе великим києм і кину до темного підвалу де пацюки — здоровенні зажерливі щурі! — зжеруть тебе і пообгризають ніжні твої кісточки! Хи-хи-хи! Ти мене розумієш?

— Ой, добродійко! Не віддавайте мене щурам! Я слухатимуся.

Еллі тремтіла.

Цієї миті Бастінда помітила Тотошка, який боязко тулився до ніг Еллі.

— А це що за звір? — сердито запитала зла чаклунка.

— Це мій песик Тотошко, — несміливо відповіла Еллі. — Він хороший і дуже любить мене.

— Гм… Гм… — пробурчала чаклунка. — Ніколи не бачила таких звірів. Слухай мій наказ: нехай цей песик, як ти його називаєш, тримається від мене якнайдалі, бо першим потрапить у підвал до щурів! А зараз йдіть за мною!

Бастінда повела полонених крізь чудові кімнати палацу, де все було фіолетове: і стіни, і килими, і меблі — і де біля дверей стояли у лілових каптанах Мигуни, вклоняючись володарці до самої підлоги та жалібно кліпаючи їй услід. Нарешті Бастінда привела Еллі до темної брудної кухні.

— Ти чиститимеш горщики, сковорідки й каструлі, митимеш підлогу й топитимеш піч! Моя куховарка давно потребує помічниці!

Залишивши дівчинку, напівживу від переляку Бастінда вийшла на подвір'я, потираючи руки.

— Я добре налякала це дівчисько! Тепер приборкаю Лева, і обоє будуть у моїх руках!