Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 18

Він був невисокий, але дуже гладкий. Голова була схожа на казан, а тулуб — на бочку. Він мав довгі, немов у горили, руки. На ногах були високі чоботи з товстими підошвами, на тілі — волохатий плащ зі шкур. На голову замість шолома Людожер натяг велику мідну каструлю, ручкою назад, і озброївся товстою палицею з кулею на кінчику, втиканою гострими гвіздками.

Він гарчав від люті, і його чоботища вигрюкували: «Туп-туп-туп…» А його гострі зуби вистукували: «Клац-клац-клац…»

— Ба-гар-ра! Не втечете, розбійники!..

Людожер швидко наздогнав утікачів. Відчуваючи, що їм не вдасться втекти, Залізний Дроворуб сховав за товсте дерево перелякану Еллі і приготувався до бою. Страшило відстав: ноги його чіплялися за кущі та коріння, а грудьми він наражався на гілки дерев. Людожер наздогнав Страшила, і той раптом кинувся йому під ноги. Від несподіванки Людожер беркицьнувся через Страшила.

— Ба-гар-ра! Що це воно за опудало?

Людожер не встиг отямитися, як ззаду до нього підскочив Залізний Дроворуб, замахнувся своєю велетенською сокирою і розрубав Людожера навпіл разом з каструлею.

— Квірр… квірр… Чудова робота! — похвалила Білочка й пострибала по деревах, розповідаючи всьому лісові про загибель страшного Людожера.

— Дуже розумно! — похвалив Залізний Дроворуб Страшила. — Ти не зміг би краще звалити Людожера, якби мав мозок.

— Любі друзі, дуже вдячна вам за вашу самовідданість! — зі слізьми на очах вигукнула Еллі.

— Са-мо-від-да-ність… — захоплено повторив по складах Страшило. — Ой, яке гарне довге-слово, я таких ще і не чував. А це не та сама річ, яка захована у мозку?

— Ні, у мозку захований розум, — пояснила дівчинка.

— Отже, у мене ще немає розуму, а лише са-мо-від-да-ність. Шкода! — засмутився Страшило.

— Не журися, — відповів Дроворуб. — Самовідданість — це теж дуже добре, це коли людина не шкодує себе для інших. Болить твоя рана?

— Та що там, просто краса! Тобто, я хотів сказати — дрібниця. Хіба може боліти солома? Ось тільки боюся, щоб мої нутрощі не повилазили з. мене.

Еллі дістала голку з ниткою й взялася зашивати на Страшилі дірки. У цей час із лісу долинуло тихе скавуління. Залізний Дроворуб кинувся у хащі й виніс звідти Тотошка. Хоробрий маленький песик опритомнів і плазував по сліду Людожера…

Еллі взяла знесиленого Тотошка на руки, і мандрівники пішли далі. Невдовзі вони вийшли на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, і бадьоро рушили до Смарагдового міста.

ЗУСТРІЧ З ПОЛОХЛИВИМ ЛЕВОМ

ієї ночі Еллі спала на м'якій постелі з листя та моху. Сон її був тривожний: їй марилося, що вона лежить зв'язана, а Людожер заніс над нею велетенського ножа. Дівчинка скрикувала і прокидалася.

Вранці знову вирушили в дорогу. Ліс був. похмурий. З-за дерев долинало ревіння звірів. Еллі здригалася зі страху, а Тотошко, підібгавши хвостика, притискався до ніг Залізного Дроворуба: він став його дуже шанувати після перемоги над Людожером.

Мандрівники йшли, тихо розмовляючи про вчорашні події, і раділи, що врятували Еллі. Дроворуб усе вихваляв кмітливість Страшила.