Читать «Урфін Джюс і його дерев"яні солдати» онлайн - страница 5

— Побачимо, чи проростете ви тут! — злісно бурмотів він. — Якщо проростете, я піду звідси.

Рослини не проросли. Корінню не стало сили пройти крізь залізо. За кілька годин палюче сонце Чарівної країни перетворило зелену масу в рудий порошок.

— Все ж таки недаремно я годую Гуама, — сказав задоволений Урфін. — Мудрий птах…

Захопивши візка, Джюс подався до Когиди збирати у господарок металеві дека, на яких печуть пиріжки, і повернувся додому з повним візком.

Урфін погрозив кулаком своїм рослинним ворогам.

— Тепер я з вами розрахуюсь, — просичав він крізь зуби.

Розпочалася просто-таки каторжна робота.

Урфін Джюс безупинно працював від зорі до зорі, роблячи лише вдень короткий перепочинок. Діяв він дуже акуратно. Визначивши невеличку ділянку, він ретельно очищав її від рослин, не залишаючи навіть малюсінької трісочки. Викопані з корінням рослини він подрібнював у залізній мисці й розкладав сушити на дека, розставлені рівними рядами на осонні. Бурий порошок Урфін Джюс зсипав у залізні відра й накривав залізними покришками. Впертість і наполегливість робили свою справу. Столяр не давав ворогові жодного шансу.

Ділянка, захоплена яскраво-зеленими колючими бур'янами, зменшувалася з кожним днем. І ось настала мить, коли останній кущ перетворився на легкий бурий порошок.

За тиждень праці Джюс так виснажився, що ледве тримався на ногах. Переступаючи через поріг, він спіткнувся, відро нахилилось, і трішки бурого порошку висипалося на ведмежу шкуру, яка лежала біля порога замість килимка.

Столяр не помітив цього: він прибрав останнє відро, накрив його, як завжди, доплентав до ліжка і заснув мертвим сном.

Прокинувся він від того, що хтось його нетерпляче торсав за руку, яка звисала з ліжка. Розплющивши очі, Урфін закляк від жаху: біля ліжка стояв ведмідь і тримав у зубах рукав його каптана.

«Мені кінець, — подумав столяр. — Він мене загризе… Але звідки у будинку взявся ведмідь? Двері ж були зачинені…»

Минали хвилини, ведмідь не виявляв ворожих намірів, а лишень тягнув Урфіна за рукав, і раптом почувся хриплий басовитий голос:

— Хазяїне! Час вставати! Надто довго спиш!

Урфін Джюс був такий вражений, що впав з ліжка: ведмежа шкура, яка раніше лежала біля порога, стояла на чотирьох лапах біля ліжка й хитала головою.

«Це ожила шкура мого прирученого ведмедя. Вона ходить, розмовляє… Але від чого це? Невже розсипаний порошок?..»

Щоб перевірити свою здогадку, Урфін звернувся до пугача:

— Гуам… Гуамоко!..

Пугач мовчав.

— Слухай-но, ти, нахабний пташе! — розлючено загорлав столяр. — Досить я ламав язика, повністю вимовляючи твоє кляте ім'я! Коли не хочеш відповідати, забирайся до лісу і сам здобувай собі харчі!

Пугач відповів примирливо:

— Гаразд, не гарячкуй! Гуамоко так Гуамоко, але на менше я не згоден. Про що ти хотів мене запитати?

— Чи правда, що життєва сила тієї невідомої рослини така велика, що порошок з неї може оживити шкуру?

— Правда. Про цю рослину я чув од наймудрішого із пугачів, мого прадіда Карітофілаксі…

— Досить! — гримнув Урфін. — Замовч! А ти, шкуро, геть на своє місце і не заважай мені думати!