Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 95
Ольга Бакк
— То що тепер?
— Тепер!.. — Дубов гірко посміхнувся і налив собі ще. — Тепер ось сиджу, чекаю закінчення слухання у моїй справі.
Володя ще раз чокнувся з кузеном, що так і не доторкнувся до своєї чарки, і відправив горілку до рота.
— Левенятку! Чому не п’єш? — капітан-лейтенант Дубов кілька разів клацнув пальцями, смачно захрумтів огірочком. — Чи ти не радий мене бачити, га-а?..
— Що ти, Дрейку! Радий, звичайно! Ось тільки новини ти повідомляєш… такі, що ой-ой-ой.
— Така дійсність, братику! — Володя смішно відкопилив нижню губу. — Твій брат…
— Краса й гордість Чорноморської ескадри! — утнув Леонід жарт, що вперше прозвучав давно вже, приблизно вісім років тому; тоді брат, ще будучи мічманом, повернувся з медаллю з кругосвітнього плавання на шлюпі «Мирний». То була перша російська кругосвітка…
Почувши це, Володимир гірко посміхнувся.
— І ось тепер «краса й гордість Чорноморської ескадри» «бездарно втопив довірений його команді бойовий корабель», я цитую, упустив контрабандистів і сидить під арештом!.. І нікчема Воленберґ, що до ладу не знає, що таке море, втоптує ветерана Наваріна в багно!
— Дрейку, Дрейку! — Льоня поклав руку братові на плече. — Все владнається! Не вірю, щоб не розібралися. І вже зовсім навіть не припускаю думки про те, що ти міг помилитися! Адже море — твоя стихія!!
Дубов посміхнувся з ще більшою гіркотою.
— Проте все виходить саме так! Контрабандист утік, бриг на дні, а я…
Він приречено махнув рукою.
— А капітан?
— А капітан з лихоманкою звалився ще за тиждень до виходу в море. Отже капітаном на момент, хм… Інциденту, був я. Таким чином, на мені вся відповідальність!
— А Микола Петрович? Він же, ти казав, прихильно ставився до тебе ще з часів походу на «Мирному»?
— А Микола Петрович, Льоню, зараз по той бік моря, в Туреччині з візитом від Імперської Корони. Ананій же в повному розумінні заміщує адмірала… І не інакше, як мстить мені за дуель з його племінником.
— Ти про того зухвалого поручика інфантерії, що стрілявся з тобою роки три тому через Анастасію Довгоруку?!
— Саме так! — знов схопився за пляшку Дубов.
— Вольдемаре, годі пити! — спробував зупинити його Леонід, але марно.
— У мене, братику, жорстока меланхолія виникла з цього приводу, — пояснив Володька. — Ні можливості з’єднатися з коханою, ані реалізуватися як офіцер!..
— Але ти ж…
Дубов підняв руку в застережному жесті, і Леонід слухняно замовк.
— Льо-он-чику! — брат буквально повалився на нього своїм масивним тілом. — Не рий і не намагайся!.. У Воленберґа все схоплено, як кажуть мої матроси!
— Але ж ти…
— Пусте! — відрубав Володимир. — Тим більше, що Настю вже не повернеш!
Після дуелі, що мала вельми гучні наслідки при дворі, княжну Анастасію Довгоруку видали заміж за посланця Французької корони, але вона не прожила в шлюбі й півроку — згоріла від швидкоплинних сухот, як і її новий чоловік услід за нею!
— Вовчику! — нерішуче покликав Леонід. — Ну, так що ж тепер?..