Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 78

Абияк утішивши матір, він намірився негайно відправитися в органи».

— Мамо, я піду подихаю повітрям, — сказав Арсеній, зводячись на ноги, що трохи зміцніли. — Не хвилюйтеся, незабаром повернуся…

Мати, продовжуючи схлипувати, намагалася щось сказати у відповідь, але він вибіг на вулицю й рішуче попрямував до центру міста. Його метою був двоповерховий білий особняк з колонами й флігелем, великий та красивий. До революції в цій оселі проживав купець першої гільдії Бакк, тепер же, наскільки Арсенію було відомо, там розмістилося Миколаївське управління Народного Комісаріату Внутрішніх Справ…

Увійшовши до будівлі, моряк несміло звернувся до чергового, що схилився праворуч від входу над кипою паперів, розкладених на столі.

— Перепрошую, товаришу?..

Черговий підвів голову, і Арсеній раптом із подивом упізнав у ньому свого колишнього гімназійного однокашника Вовку Грутцука. Той змінився дуже сильно, звичайно, але не настільки, щоб не впізнати. Погладшав, змужнів…

Арсеній щиро зрадів зустрічі. Та й обставина, що колишній товариш дитячих ігор служить у цій «конторі», дуже до речі! Так йому подумалося. Яке б звання у Грущука не було, а все ж таки… Зовсім недавно запровадили нові петлиці й нарукавні знаки, тому «шпали» минулого дитячого товариша й «кутовий» шеврон нічого старпому «Революції» не говорили.

— Вовка! Скільки літ, скільки зим! Не знав, що ти служиш в НКВС!..

Але обличчя колишнього друга дитинства чомусь посуворішало.

— А-а, Мартиненко! Сам прішол! Хорошо… Не прідьотся за тобой людей посилать, — процідив він крізь стислі зуби, чомусь російською, хоча в дитинстві спілкувався з хлопцями переважно рідним суржиком. — Сержант! Вот етого в трінадцатий кабінет!

Із-за найближчих дверей з’явився енкавеесник, ні слова не кажучи, схопив Арсенія за лікті і спробував виштовхати його з вестибюля, потягнути до глибини будівлі.

— Володю, ти чого?.. — пробелькотів хлопець, обімлівши від такого повороту справи.

— Для тебя, падаль, я ґражданін капітан! — виплюнув Грущук з перекошеним обличчям. — Веді его!

До сержанта приєднався боєць. Арсеній одержав два вкрай болісні удари по нирках, що примусили його вигнутися дугою. Після цього моряку завернули руки за спину й поволокли коридором. Широкі сходи на другий поверх промайнули перед носом, і його заштовхнули в якусь кімнату, посадовили на стілець, міцно прив’язали до спинки й залишили одного.

Виконано все це було із завидною вправністю, що виказувала багатий практичний досвід.

Розгублений, збитий з пантелику Арсеній зацьковано озирнувся на всі боки. Сидів він посеред великої прямокутної кімнати з наглухо запнутими шторами на вікнах. Усе меблювання приміщення, не враховуючи його стільця, складалося лише зі стола біля дальньої стіни, напівкрісла і якоїсь високої конструкції, накритої чорним чохлом. Через кілька хвилин, тільки Арсеній встиг роздивитися навкруги, з’явився «ґражданін капітан» і мовчки пройшов кімнатою до столу.