Читать «Будденброки» онлайн - страница 6

_{Відомо, що після революції 1848 року німецька прозі опинилася на периферії європейської літератури. Її позначала дрібнотемність, байдужість до «континентальних» проб лем, навмисна провінційність. Настроєна переважно анти романтично, вона разом з тим тлумачила реалізм як поверхову описовість, як ретельну і водночас байдужу інвентаризацію буденного, звичного, звичайного. Образ — ця головна одиниця художнього мислення — у німецьких белетристів доманнової доби був чимось самодостатнім, вкрай безбарвною калькою навколишньої дійсності.}

_{Переворот, здійснений Томасом Манном у царині німецького роману, полягав у надзвичайному розширенні авторського кругозору, в рішучій відмові від нудної, безцільної описовості, у прагненні знаходити найточніші соціально-історичні знаменники відтворюваних життєвих феноменів, їх місце в суспільстві та природі.}

_{Сучасне, модерністськи орієнтоване, буржуазне літературознавство намагається використовувати ці особливості поетики Манна, зараховуючи їх до свого арсеналу, — звідси поява імені Томаса Манна в традиційних обоймах цієї критики поряд з іменами Пруста, Джойса, Кафки, Веккета… Насправді Томас Манн не тільки не порвав з великою реалістичною спадщиною XIX століття, — зокрема з російським і французьким романом, — а й грунтовно зміцнив, доповнив і розширив її володіння. Романіст наділяє певного, часто-густо вельми важливою функцією найменшу побутову деталь. Внаслідок цього його книги позначає напружена архітектурність, точні пропорції поміж тими чи іншими компонентами. Але найголовніше те, що завдяки цьому художній світ Томаса Манна вступає в особливо міцний контакт із світом реальним.}

_{Простежимо найбільш інтенсивні вияви Майнового новаторства на конкретному матеріалі роману. «Будденброки» — на перший погляд зразковий сімейний роман, яких було так багато у західній, особливо в німецькій, літературі минулого століття. Перед нами хроніка кількох поколінь любекської «патриціанської» сім’ї Будденброків, хроніка, яка охоплює досить великий часовий обшир (понад півстоліття). Скільки таких хронік з’являлося ще задовго до дебюту Томаса Манна — досить згадати німецьку письменницю Марлітт, англійських — Троллопа, Гемфрі Уорда та багатьох інших, твори яких мали дешеву, але, на жаль, величезну популярність. «Сімейні романи» будувалися на стереотипах, що якнайкраще відповідали атмосфері бюргерської доби, — на дидактиці, на численних ситуаціях, які засвідчували цілковиту і недвозначну перемогу бюргерства над антибюргерством.}

_{Так, обов’язковими ознаками цих романів були картини сімейної ідилії, — як правило, довгі та монотонні… У цих книгах звичайні обіди чи вечірки перетворювалися на свого роду сцену, де розігрувався ретельно продуманий спектакль бюргерського побуту, на урочисті ритуали чи дійства, що демонстрували незламність, одвічність цього побуту… По менш обов’язковими аксесуарами «сімейного роману» був добрий та дотепний дідусь, патріарх клану, оточений зграйкою пустотливих онуків, розумний, працьовитий, дещо педантичний батечко і, нарешті, симпатичне жіноцтво — поважні цнотливі матрони, що зберегли залишки колишньої краси, та зовсім молоденькі, соромливі наречені. Зрештою, ідилію інколи порушував блудний син, який замість того, щоб стати респектабельним негоціантом, несподівано починав бавитися віршами або малярством, гаяти час за театральними лаштунками, з’являтися (який жах!) у товаристві поетів, художників і навіть балерин… Зрештою, блудний син після неодноразових дідусевих чи батечкових напучувань повертався в лоно сім’ї й діставав солідну частку родинного діла.}