Читать «Будденброки» онлайн - страница 22

Серед веселого сміху, доволі гучного, — бо Гофштеде гарно розповів свій анекдот, навіть злегка наслідуючи міміку імператора, — старий Будденброк зненацька заявив: — Ну, жарти жартами, а все-таки не можна не поважати його великої особи. Що за натура!

Консул поважно похитав головою:

— Ні, наше покоління вже не розуміє, як можна шанувати людину, що вбила герцога Енгієнського, знищила в Єгипті вісімсот полонених…

— Хто зна, чи все це не перебільшено й не перебріхано, — втрутився пастор Вундерліх. — Може, той герцог і справді був легковажним бунтівником, а щодо полонених, то постанова про екзекуцію була викликана необхідністю й добре зважена, а ухвалила її солідна військова рада…

І пастор розповів про книжку, що вийшла кілька років тому, твір імператорового секретаря; він читав її, — путяща річ…

— Все одно, — стояв на своєму консул; він почав знімати нагар зі свічки, що блимала на столі перед ним. — Не збагну, просто не збагну, як можна захоплюватися тим нелюдом! Як християнин, як людина релігійна я не знаходжу в своєму серці місця такому почуттю.

На обличчі в нього з’явився вираз мрійної задуми, він навіть трохи схилиш набік голову, — тим часом його батько й пастор Вундерліх, здавалося, ледь-ледь пересміхнулися.

— Воно то так, — пожартував батько, — але малі наполеони все ж таки були нічогенькі, га? Мій син марить Луї-Філіипом, — додав він.

— Марить? — в легкою іронією перепитав Гофштеде. — Дивно чути ці слова разом: Філіпп Егаліте і — марить!

— Ну, а я вважаю, що нам, їй-богу, є чого повчитися в Липневої монархії… — Консул говорив поважно, переконано. — Приязне, зичливе ставлення французького конституціоналізму до нових практичних ідеалів і запитів часу… це щось варте подиву…

— Практичні ідеали… гм… — Старий Будденброк, надумавши дати перепочинок своїм щелепам, крутив у руках золоту табакерку. — Практичні ідеали… Ні, мені це не до вподоби, — спересердя він заговорив по-нижньонімецькому. — Ремісничі, технічні, торговельні училища з’являються тепер, як гриби після дощу, гімназія і класична освіта стала раптом дурницею, в кожного на думці тільки рудні, промисловість та зиск… Добре, краще й не треба! А з іншого боку, не вельми мудро весь час отак… та? Не знаю, чогось мене все це дратує… Та я нічого такого не сказав, Жане… Липнева монархія добра штука…

Проте сенатор Ланггальс, так само як і Гретьєнс з Кеппеном, стали на бік консула. Ні, Франція таки молодця, і прагнення до такого самого ладу тут, у Німеччині, треба тільки вітати… Пан Кеппен знову сказав «молодця». За обідом він став ще червоніший і гучно сопів; зате в пастора Вундерліха обличчя й далі було бліде, витончене, опромінене ясною думкою, хоч він з великою приємністю випивав чарку за чаркою.