Читать «Щастя Ругонів» онлайн - страница 7

_{Та справедливість вимагає відзначити, що в своєму завершеному вигляді (1880–1881) естетична теорія Золя все ж таки зберігала властивий цьому авторові хай тут утопічний, але палкий громадянський пафос. Так, на його думку, «наукова» озброєність мала надати письменникові ваги політичного діяча. А практика «експериментального роману», в якому аналізуватимуться найпотворніші явища життя, повинна була показати шляхи до їх виправлення через «зміну оточення» і в такий спосіб «впорядкувати життя й суспільство», «розв’язати всі проблеми соціалізму».}

_{Одним з найбільших теоретичних захоплень Золя була також проблема спадковості, що стояла тоді в центрі природознавчих дискусій. Причому письменника цікавили якраз найскладніші патологічні прояви спадковості, що найвиразніше підкреслювали «фізіологічну» детермінованість людини.}

_{Заглиблення Золя в «науковий» аналіз фізіологічних і суспільних патологій часом був надто разючим і відштовхуючим, що викликало не лише злісні нарікання з боку фарисейської буржуазії, а й незадоволення друзів. Після появи кожного майже нового тому «Ругон-Макарів» у реакційній критиці чулися все голосніші вигуки: «Золя — порнограф», «Золя — свиня», «убивця душі»… У зв’язку з публікацією роману «Земля» (1887) група літераторів, що до того називали себе прибічниками Золя (п. Маргерит, А. Декав, Ж. Роні та ін.), виступила з так званим «Маніфестом п’яти», обвинувачуючи знаменитого «романіста в тому, що він начебто цілком поринув у зображення непристойностей, у перебільшене змалювання тваринних інстинктів людини. Та слушність має знову Лану, коли називав Золя «гуроном Екса» (натяк на подібність до героя повісті Вольтера «Простодушний»), інакше кажучи, щирою й чистою людиною, яка взяла на себе тяжкий обов’язок справедливої критики людських вад, породжених хибами суспільства.}

_{Задум створити тематично об’єднаний цикл романів під назвою «Ругон-Макари» (до речі, цю назву знайдено було не відразу) виник у Золя 1868 року, якраз після написання «Терези Ракен», недоліки якої автор частково розумів і сам. Практично серія мала компонуватися в такий спосіб. Головна дійова особа — сім’я. Кожний з членів цієї сім’ї наділений індивідуальними рисами. Та всі її представники якось пов’язані між собою ознаками спадковості і підвладні впливові історичної доби, позначеної розгнузданою жадобою насолод, жагою честолюбства. Згідно з своєю матеріальною забезпеченістю, професією і особистою вдачею вони опиняються у різних верствах суспільства і відповідно там себе виявляють. Таким чином мало бути реалізоване основне завдання автора — об’єктивний показ взаємодії людини і оточення.}