Читать «Щастя Ругонів» онлайн - страница 6

_{Естетична самостійність Золя починається з його збірки «Що я ненавиджу» (1866). Сама назва її свідчить про те, що питання тут мають бути поставлені гостро, з усією «люттю», властивою авторові «Ругон-Макарів» у пропаганді своїх принципів. Золя тепер насамперед рішуче зрікається романтизму. Співвідношення природи й мистецтва він убачає в потребі об’єктивного відображення дійсності, яке б, однак, зберігало яскраво індивідуальну художню трактовку з боку письменника. Обстоювання прав художньої особистості в творчому процесі скерувало Золя до захисту нового, не визнаного в ті часи академією імпресіоністичного напрямку в малярстві, до якого належало багато його друзів (Пісарро, Клод Моне, Едуард Мане, Ренуар та ін.).}

_{Але все це були лише підступи до натуралізму, або, як інакше називав його Золя, «актуалізму».}

_{Основна теза Золя — сміливість, сучасність, оригінальність у літературі, поєднані з шуканням науково-філософської бази для естетики. Цю базу Золя, далекий від марксизму, побачив у найпоширенішій тоді у Франції філософії позитивізму (Огюст Конт), яка знайшла прикладне методологічне застосування в численних працях Іпполіта Тена. Про надзвичайно сильний вплив Тена на видатних письменників тої пори писав Анатоль Франс.}

_{В застійній терористичній атмосфері Другої імперії єдиною світлою плямою, що давала якусь надію науковій і художній інтелігенції на краще майбутнє, був технічний прогрес і всіма визнані досягнення природознавства. У Тена Золя насамперед вабила чітка систематичність в аналізі художнього твору, пов’язана з методикою біології, або, як говорили тоді, — «соціальна фізика». В основі теорії Тена лежав принцип «детермінізму». Поведінка кожної людини, отже й літературного героя, обумовлюється трьома чинниками: «расою» (тобто фізіологічними ознаками), «оточенням» (матеріальне, географічне й соціальне середовище) і «моментом» (історичною обстановкою).}

_{Золя не приймав сліпо теорії Тена, бо вважав недостатньо прогресивною його суспільну програму. Республіканець і демократ Золя критично поставився і до першого «натуралістичного», або «клінічного», роману у Франції «Жерміні Ласерте» (1865) братів Гонкурів. Вважаючи себе за друга і учня цих письменників, він, однак, обвинувачував їх у аристократично-зневажливій, холодно-артистичній трактовці розглянутої в цьому творі «народної теми».}

_{Однак програма так званого «експериментального роману», запропонована самим Золя, була теж багато в чому хибною і до того ж у її буквальному формулюванні нездійсненною. Він рекомендував механічно використовувати в літературній практиці методику «точних наук», маючи на увазі зокрема працю знаменитого тоді лікаря Клода Бернара — «Вступ до експериментальної медицини». Ідучи за Клодом Бернаром, говорив Золя, письменник може, взявши персонаж, умовно наділений певними фізіологічними завдатками, у власній уяві переносити його в якісно відмінні середовища і, йдучи за логікою наукової теорії, сміливо фіксувати на папері зміни, які повинні зайти в характері і поведінці героя. Таке «наукове дослідження» «людського механізму» доведене було до абсурду в ранньому романі Золя «Тереза Ракен» (1867), за епіграф до якого правила цитата з Тена: «Порок і доброчинність такі ж продукти, як цукор і купорос».}