Читать «Завоювання Плассана» онлайн - страница 5

_{Життєвий досвід Еміля Золя в період війни і Комуни, його робота як «парламентського кореспондента» Національних зборів (1871) допомогли майбутньому авторові «Завоювання Плассана» краще збагнути реакційну роль церкви в політичних подіях того часу. Безпосереднім поштовхом, що повинен був прискорити появу войовничого антиклерикального твору Золя, стали згадані вище акти церковної агресії 1873 року. Це спричинилося й до рішучої зміни основного сюжетного напрямку твору. Проблема спадковості, «клінічні» спостереження відійшли на другий план. Дію роману віднесено до 1858 року. Головною в ньому стала політична тема. Центральний персонаж тепер — «новий Тартюф», авантюрист і честолюбець абат Фожа, агент Другої імперії, надісланий до Плассана, щоб подолати легітимістські настрої, які там панували, і привернути населення до бонапартизму. В цьому аспекті релігійна істерія, що зламала психіку колись здорової і врівноваженої Марти Муре, а також божевілля її чоловіка почали виглядати як страшний наслідок безчесних політичних інтриг.}

_{Після другого й третього томів серії, котрі таврували розбещену гонитву паризьких верхів за насолодою на початку Імперії («Здобич», 1872) і тупий егоїзм паризького середнього класу, сліпо відданого «твердій владі» («Черево Парижа», 1873), письменник знову повертається до Плассана, де відбувається дія першого тому («Щастя Ругонів»), присвяченого темі кривавого бонапартистського перевороту. В попередньому ескізі до «Завоювання Плассана» Золя писав: «… цей роман буде зображенням провінції часів Імперії, картиною тріумфу П’єра Ругона і Фелісіте, яких я хочу знову показати. Вони повинні з’явитися знову й посісти значне місце. Та скоріше в глибині картини, ніж на її передньому плані».}

_{Роман про абата Фожа й сім’ю Муре відрізняється від надзвичайно мальовничого артистичного «Черева Парижа» зовнішньою стриманістю манери, підкресленою сірістю колориту. Але цілковиту рацію мав Флобер, написавши у листі до автора: «… надто вражає загальний тон книги — люта пристрасність під добродушною зовнішністю. Яка спостережливість! Яка глибина! Яка хватка!»}

_{Плассан — вигадана назва, за якою, як відомо, стоїть невеличке південне місто Екс, де пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього письменника. Добра обізнаність з обстановкою полегшувала завдання змалювати суспільне тло, на якому розгортається центральна сюжетна драма. Антиклерикальний роман Золя був одночасно й антибуржуазним.}

_{У первісному задумі персонажем, що мав утілювати найтиповіші ознаки буржуазного філістерства, повинен був стати Франсуа Муре, колишній прикажчик з крамниці Ругонів, пізніше — чоловік їхньої дочки, що зрештою закінчив свої дні божевільним. Цю історію Золя попередньо розповів у нарисі «Історія божевільного», який двічі друкувався в газетах («Трібюн» — 1869, «Ла Клопі»1872). Золя і в романі наполегливо підкреслює «буржуазну» обмеженість Муре, його скупість, деспотизм у сімейному житті, порожній лібералізм, убоге вільнодумство. Але політичні, памфлетні інтонації твору у його останньому варіанті приглушили певною мірою сатиричний аспект цього образу. Історія Франсуа Муре набирає скоріше трагічного відтінку, як жертви ганебної політичної авантюри. «Щастя Ругонів» кінчається жахливою картиною тріумфу жовтого салону Фелісіте Ругон, де, вітаючи перемогу Луї Бонапарга, плассанські буржуа плакали і обіймалися над ще не захололим трупом Республіки. Тепер, через сім років (дія першого роману відбувалася в грудні 1851 року) плассанці, ображені неувагою імператорського Парижа, перейшли до опозиції, проголосувавши на останніх виборах за депутата легітимістів (прибічників династії Бурбонів). Та жовтий салон і досі лишається центром політичних інтриг. Приймаючи у себе всю дворянсько-буржуазну еліту «на нейтральному грунті», підступна й спритна Фелісіте насправді таємно керує бонапартистською місією абата Фожа.}