Читать «Завоювання Плассана» онлайн - страница 3
Еміль Золя
Один з нарисових циклів Золя у «Вестнике Европы» (1877, кн. І) має назву — «Типи духівництва у Франції». Мета нарисів, як зазначає автор, «з’ясувати соціальну й політичну роль, яку відіграють патери». Золя намагається бути особливо об’єктивним, виступаючи перед іноземною аудиторією. Але подана ним «гола правда», кілька епізодів, «вихоплених з життя», аж надто красномовні. Ось ті, кому надається право бути моральними і політичними вихователями французької громадськості. Абат Пенту, надто кволий, щоб стати чорноробом або солдатом, і надто тупий для будь-якої інтелігентної професії — «сумирний віл», «вантажний кінь» церкви, — а тим часом напередодні виборів до муніципалітету він Дуже спритно нав’язує своїм парафіянам-селюкам інструкції, одержані з єпархії. Кюре Жерар з Тура, галантний відвідувач буржуазних салонів, з котячою м’якістю грає роль шпигуна. Абат Робіно, удаючи «вольтер’янця» й «радикала», в глибині душі вважає, що релігія — «найкращий вид державної поліції звичаїв». А в кабінеті епіскопа вирішується вже питання «війни і миру між націями», справи загальнодержавної ваги. В руках церковників школа, префектура, міністерства.
Публіцистична безпосередність критики, надзвичайне багатство документації збереглися і в художніх творах Золя антицерковної тематики. Відповідно до виробленої ним чіткої творчої методики, письменник-реаліст на підставі спеціальних книжкових джерел та особистих спостережень нагромаджує численні відомості про всі види церковної діяльності, про обов’язки, звичаї, побут духівництва всіх рангів, про психологію релігійного екстазу тощо. Та, звичайно, в антиклерикальних романах французького письменника знаходимо й інші ознаки, властиві вже виключно красному письменству і специфіці художнього бачення світу самого Золя: гостру, динамічну сюжетність, сміливу метафоричність, імпресіоністичні ефекти в колориті пейзажів, підкреслено різкі контури людських характерів, «гігантизм» стилю. Відважний і самобутній художник-новатор, Золя вільно змінює жанрові ознаки романів, чергуючи в серіях твори соціально-політичного акценту з романами ліричної, навіть сентиментальної манери, як от «Мрія», «Радість життя», «Сторінка кохання». Та всі романи про релігію, за винятком хіба «Провини абата Муре», з огляду на їх викривальну вагу, витримані у Золя в жанрі соціально-психологічних або соціально-аполітичних полотен з широкою суспільно-історичною панорамою, глибоко реальним життєвим тлом, показом великих людських колективів та класових антагонізмів.