Читать «Завоювання Плассана» онлайн - страница 208

— Ні, — відповіла вона, — я й не подумала про це, вони ще зовсім чисті. Вона дуже охайна, я не гидую.

Коли Труш нарешті зібрався вже лягти, вона крикнула йому:

— Постав грог на нічний столик! Не вставати ж нам щоразу, як захочеться випити… Отак, мій любий, тепер ми як справжні господарі.

Вони полягали поруч, натягнувши пухову ковдру до підборіддя, втішаючись приємним теплом.

— Я добре попоїв сьогодні ввечері, — промовив Труш, помовчавши трохи.

— І багато випив! — додала сміючись Олімпія. — Я теж не відставала, у мене все крутиться в голові… Одне прикро, що мамця вічно стоїть над душею; сьогодні вона мене просто замучила. Я не можу й кроку ступити в домі. Для чого було й хазяйці виїздити, якщо мамця залишається тут жандармом. Це попсувало мені весь сьогоднішній день.

— А що ж абат, він не думає вибратися звідси? — знову помовчавши, спитав Труш. — Якщо його призначать епіскопом, йому доведеться лишити будинок нам.

— Ще невідомо, — відповіла вона з досадою. — Може, мати думає зберегти дім для себе… А нам було б так добре тут зовсім самим! Я б поклала хазяйку спати в братовій кімнаті нагорі — сказала б їй, що це найкраща, найздоровіша кімната… Дай мені склянку, Оноре.

Вони випили обоє й закуталися в ковдру.

— Еге! — знову почав Труш. — Не так-то легко змусити їх вибратися звідси; але можна спробувати… Я гадаю, що абат і сам би давно перемінив квартиру, якби не боявся, що хазяйка зчинить скандал, побачивши, що він її покинув… Я маю намір гарненько її обробити, розповім їй таке, що вона викине їх за двері.

Він знову випив.

— А що, якби я позалицявся до неї, дорога моя? — сказав він тихше.

— О, ні! — скрикнула Олімпія, сміючись так голосно, ніби її лоскотали. — Ти надто старий, та й не досить вродливий. Мені це байдуже, тільки вона тебе не схоче, можеш бути певний… Дай мені це зробити, я її нашпигую. Треба постаратися вижити звідси Овідія з матір’ю, раз вони так з нами поводяться.

— А якщо тобі не пощастить, — промимрив він, — я всюди говоритиму, що застукав абата з хазяйкою. Це наробить такого галасу, що він змушений буде переїхати.

Олімпія сіла на ліжку.

— Знаєш, — сказала вона, — це чудова думка! З завтрашнього ж дня треба починати. За якийсь місяць будинок буде наш… Дай я тебе за це поцілую.

Це їх надзвичайно звеселило. Вони заговорили про те, як вони влаштують спальню; переставлять комод, принесуть з вітальні два крісла. Язики в них плуталися дедалі більше. Запала тиша.

— Ну, ти вже готовий, — пробелькотіла Олімпія, — хропеш з розплющеними очима. Пусти мене на край, я дочитаю роман. Мені ще не хочеться спати.

Вона встала, перекотила його, мов колоду, до стіни і почала читати. Але, не дочитавши й першої сторінки, стурбовано повернула голову до дверей. Їй почулося якесь дивне буркотіння в коридорі. Вона розсердилась:

— Ти добре знаєш, що я не люблю таких жартів, — сказала вона, штовхнувши ліктем чоловіка. — Не удавай з себе вовка. Можна подумати, що під дверима вовк. Ну, що ж, коли тобі так подобається, продовжуй! Як ти мене дратуєш!