Читать «Сучасна польська повість» онлайн - страница 9

Але вже й тоді я сумнівався, щоб Вандин батько міг бути таким легковірним. Невже він повірив казочці про ночівлю в косоокої Зоськи? «Неймовірно, неймовірно», — як казав старший швейцар, коли зразковий учень запізнювався в гімназію.

З-за прозорої хмарки диму виринає гладка пика пана адвоката. Показний був чолов’яга. Хоч і невисокий, опасистий, але задерта вгору голова ніби додавала йому зросту й величності. Його вважали за теоретика місцевих ендеків, яких, незважаючи на культ Дмовського, він пробував примирити з Пілсудським. Мене це навіть розважало. Адвокатова метушня зміцнювала мою віру, що от-от почнеться великий наступ комунізму, наступ, який реакція намагається стримати, об’єднавши всі свої сили.

Але це їм не вдасться, адже всі вони — егоцентричні блазні, маленькі миколки та распутіни. Розляжеться громоподібний тупіт ніг народу, заревуть на сполох заводські гудки, задвигтять розкішні палаци. Але, крім того, адвокат був досвідченим і тонким дипломатом. До певного часу. «Про що це ви, молоді, дискутуєте? Про гуманізм?

Аби тільки ваші дискусії не призвели до утворення нового, позбавленого моральних основ безнаціонального суспільства. Ну, ну, я жартую… Ванда — це така істота, що ніколи не потрапить у темну безодню пристрасті. Навіть коли б забрела в темні лісові хащі». Ну, хіба це не прозорий натяк на нічну відсутність Ванди? Але він вважав її неприступною, як скеля.

Або про майбутню професію: «Ви підете на юридичний? Тоді будемо з вами заодно, хоч і не у всьому згодні».

Дипломат. Вряди-годи, чекаючи на Ванду, я частував пана адвоката цукерками. Одного разу, задумавшись, я витяг з кишені замість цукерок паперові пакетики з чимось зовсім іншим. Як сьогодні, пам’ятаю удавано перелякане обличчя господаря. Він підніс руки, мов такса лапки: «Це для мене занадто солодке. Моя дружина це добре знає. Скаржиться, бідолашна. Усе їм мало. Це жарт, звісно, та чом би й не пожартувати, коли жінки не чують.

Але признайтеся, з ким це ви зраджуєте Ванду?» Він любив мене егоїстично, маючи якісь далекосяжні плани, через те багато чого прощав, гнав од себе підозри, бо твердо вірив, що кінець кінцем знайде в моїй особі посередника, який принаймні в одному селі допоможе йому організувати ендецький гурток. «Експериментальний. Мені якось треба придивитись до цих… приспаних шелів! Бр-р! Аграрна програма нашої партії нікчемна, нам нічого протиставити навіть тим нерішучим реформам, які пропонує міністр сільського господарства Понятовський, а переконати цих тупоголових важко».

— Добре було б оселитися там назавжди або на якийсь час, — сказав я одного разу неголосно, але так, щоб почула Ванда. — Одружитись і осісти на селі. Шкода тільки, що життя там убоге.