Читать «Павло Скоропадський — останній гетьман України» онлайн - страница 14

Існувала ще одна легенда… Скоропадський був черговим офіцером у Зимовому палаці. Проходячи по залі з експонатами зброї Зимового палацу, він побачив серед інших експонатів гетьманську булаву. Павло Петрович узяв булаву до рук, але вона зненацька з гуркотом упала на підлогу. І саме в цей момент із сусідньої кімнати вийшов імператор. Побачивши збентеженого офіцера, що підняв з підлоги гетьманську булаву, Микола II, жартуючи, звернувся до нього: «Ти, Скоропадський, напевно бажаєш бути гетьманом!»

Цей інцидент став відомий при дворі, й молоді фрейліни цариці жартівливо окликали молодого корнета: «наш гетьман!» У «Щоденнику» царя за 1905 рік є прізвище Скоропадського, але цей казус не наводиться. Тоді Павло Петрович чекав… він був переконаний, що ще стане монархом.

* * *

Коли у січні 1904 року почалася Російсько-японська війна, Скоропадський написав рапорт з проханням про відправлення на Маньчжурський фронт. Родина намагалася відрадити Павла Петровича від фронтового героїзму. Тітка Олсуф’єва домовилася про «тепленьке» місце ад’ютанта у московського губернатора великого князя Сергія Олександровича. Та Скоропадський відмовився від цього престижного призначення. У квітні 1904 року Павло вирушив до Маньчжурії як офіцер супроводу потяга-лазарету № 755, який був створений царицею-матір’ю Марією Федорівною. Після приїзду потяга до Маньчжурії Скоропадський отримав від імператриці телеграму зі словами вдячності. А перше призначення, яке дістав Павло у Маньчжурії, було призначення ординарцем до намісника імператора на Далекому Сході віце-адмірала Є. Алексеева.

З книги до книги про гетьмана Скоропадського кочує яскрава легенда про те, що віддана Олександра поспішила за Павлом на Далекий Схід, до Мукдена, на фронт і служила там сестрою милосердя у санітарному потязі, хоча в неї на той час було вже троє малих діточок. Насправді Олександра таки була в Маньчжурії, але приїхала до Мукдена тільки на зустріч із чоловіком, якому в штабі фронту надали відпустку.

Павло Скоропадський взяв участь у Російсько-японській війни 1904–1905 років, воював у чині осавула 3-го Верхньоудинського козацького полку 2-ї Забайкальської козацької дивізії Сибірського корпусу, командиром 5-ї сотні 2-го Читинського козацького полку, ад’ютантом командуючого російським Східним військовим загоном графа Артура Келлера, ад’ютантом головнокомандуючого російськими військами на Далекому Сході генерала М. Ліневича (з березня по вересень 1905 р.). У штабі головнокомандуючого Скоропадський відповідав за розробку операцій на Корейському театрі військових дій. На очах у свого ад’ютанта загинув командувач Артур Келлер. Про нього у Павла Петровича залишилися найкращі спомини, але, захоплюючись його відчайдушною хоробрістю, ад’ютант вказував на неврівноваженість і нервовість Келлера. Як командир сотні козацького полку Скоропадський часто-густо брав участь у запеклих боях.