Читать «Павло Скоропадський — останній гетьман України» онлайн - страница 10
Віктор Савченко
Через два роки Павло впав у таку депресію, що мати змушена була взяти академічну відпустку для свого сина «заради оздоровлення» і повезти його розвіятися до Західної Європи. Вдача роду Миклашевських була притаманна і Марії Андріївні. Мати й син подорожували Німеччиною, Бельгією, Францією, Англією, Швейцарією, Італією, Грецією, Туреччиною. Після такої подорожі на кілька місяців Скоропадські оселяються у Франції. На все життя Павло запам’ятає незбагненний шарм Парижа, давні пам’ятки Греції. Закінчилася подорож матері та сина у Стамбулі (Константинополі), звідкіля пароплавом вони дісталися Одеси…
Після закордонної подорожі навчання в юнака пішло краще. Він почав багато читати, захопився кавалерійською їздою. Останній рік навчання в Скоропадського вже були оцінки за першим розрядом. Ще в останньому класі корпусу Павло Скоропадський отримав свій перший чин камер-пажа, його було представлено царській родині.
Від корнета до генерала
1893 року Павло Скоропадський закінчив Пажеський корпус, ставши корнетом. Після закінчення корпусу Павло, взявши відпустку, подався до Західної Європи. Гроші в нього були, і він відвідав Італію, Францію, Англію, Бельгію, Німеччину, завітав до численних музеїв і навіть прослухав кілька лекцій у Сорбонні. В Англії він шукав новітніх технологій для розвитку своєї фабрики в Полошках, яка виробляла порцеляну.
По закінченні відпустки корнета Скоропадського було направлено служити до лейб-гвардії кавалергардського полку, де він став незабаром командиром ескадрону. У цьому полку служив і його батько у 1851–1865 роках. Полком командував генерал-майор А. Грюнвальд, а серед офіцерів були К. Ґ. Маннергейм (майбутній диктатор Фінляндії) та граф О. Ігнатьєв (майбутній радянський дипломат). Про направлення Павла Скоропадського до престижного кінного полку клопотали перед військовим міністром та імператрицею княгиня Оболенська та графиня Олсуф’єва. Тоді Михайло Петрович Скоропадський жив у Санкт-Петербурзі по вулиці Лопухінській, у будинку № 4, а Павло Петрович — по вулиці Пантелеймонівській, у будинку № 25.
Влітку 1894 року Скоропадський виконує обов’язки ад’ютанта командуючого російською армією генерала Костанді під час Смоленських армійських маневрів. 1895 року Скоропадський уже полковий ад’ютант командира кавалергардського полку, а з 1897 року — поручик. Шість років прослужив Павло Петрович полковим ад’ютантом, запевняючи свою наречену, що полк фактично під його керівництвом. Він вів усю канцелярію, формував архів, брав участь у написанні історії полку. У листі до матері 1894 року Павло Петрович бідкався: «…довелося писати цілу купу паперів, а ти знаєш, як я це не люблю». Нудна робота канцеляриста спонукала Скоропадського 1900 року до пошуків шляхів до відставки, він відверто висловлювався, що роки ад’ютантства — «марна праця», що така служба не має сенсу, але його дружина була категорично проти відставки чоловіка, вже бачачи себе генеральшею. Треба сказати, що Павло Петрович іще кілька разів мав наміри звільнитися від служби (у 1905 та 1909 рр.), але вплив Олександри Скоропадської змінював ці наміри. Скоропадський зарекомендував себе вправним офіцером, штабістом, добрим педагогом, солдати якого показували гарні результати на маневрах та оглядах. 1895 року Павло Петрович дістав свою першу нагороду — австрійський орден Кавалерського хреста Франца-Йосифа III ступеня. Перші роки у кавалергардському полку були відзначені парадами, офіцерськими гульбами та зв’язком із таємничою дамою, набагато старшою за корнета.
