Читать «Червоне і чорне» онлайн - страница 4

_{Та не лише художні інтереси вабили Стендаля до Італії. Письменник насамперед шукав тут ті живі джерела революції, що, як йому здавалося, були вже вичерпані у Франції. Оселившись в Мілані, він зближується з таємною організацією карбонаріїв, яка очолювала в ті часи національно-визвольний рух проти австрійської влади. Серед друзів Стендаля були: відомий італійський революціонер Конфалоньєрі, поети-карбонарії Уго Фосколо, Сільвіо Пелліко та ін. Після розгрому карбонарського руху (1821 р.) Стендалю довелося повернутися до Парижа.}

_{Письменник був непримиренним ворогом реакції, яка панувала в політиці, філософії й літературі Франції 20-х років. Своє негативне ставлення до доби Реставрації він висловив у романах «Арманс», «Червоне і чорне» та інших творах. Автор «Червоного і чорного» з симпатією поставився до Липневої революції 1830 p., з захопленням говорив про героїчних бійців «Трьох славних днів». Але новий режим, встановлений внаслідок липневого перевороту, був йому не менш чужий, ніж уряд Бурбонів. Монархія Луї-Філіп— на, яку Маркс називав «самодержавством фінансової аристократії», суперечила насамперед основному моральному принципу Стендаля — презирству до влади грошей над людиною.}

_{Під час свого перебування на батьківщині Стендаль і далі виявляв інтерес до опозиційного руху. Він був добре знайомий із знаменитим памфлетистом, захисником пригніченого селянства — Полем-Луї Кур’є. Вважав невтомного борця проти колишніх емігрантів-дворян, церкви та монархії П’єра-Жана Беранже, переслідуваного судом та реакційною критикою, найбільшим поетом Франції. Зустрічався в Парижі з засновником республіканської партії, тоді ще молодим студентом Годефруа Кавеньяком. Його хвилювали блискучі виступи визначного французького революціонера Огі^ста Бланкі на процесах заарештованих республіканців. А пізніше — звістки про потоплені в крові повстання ліонських ткачів, про звірячу розправу солдатів з населенням робітничого кварталу, увічнену «Бальзаком живопису» Оноре Дом’є в сповненій могутньої викривальної сили літографії «Вулиця Транснонен 15 квітня 1834».}

_{Стендаль не брав безпосередньої участі у сучасному йому французькому визвольному русі і, мабуть, не усвідомлював до кінця історичного значення цього руху. Він вважав Францію країною, нездатною до результативної боротьби, і прагнув повернутися до своїх італійських друзів.}

_{Стендаль терпів матеріальну скруту. Його заробітки як літератора і журналіста були мізерні. Це змусило талановитого художника піти на державну службу. Щоб мати можливість поїхати до Італії, у 1830 р. він займає посаду французького консула спочатку в Трієсті, а потім у маленькому приморському місті Чівіта-Веккіа поблизу Рима.}

_{Новий консул гаряче взявся до роботи. З властивою йому енергією, організаторським талантом, здатністю до спостережень і розумінням обставин він збирав і пересилав до міністерства іноземних справ Франції цінні відомості про становище в Італії. В той же час він поновив стосунки з італійськими революціонерами. Репутація друга карбонаріїв, небезпечного змовника, змусили французьку адміністрацію ставитися до інформацій Стендаля з упередженням. Відчуваючи марність своєї урядової діяльності, Стендаль цілком віддається літературній роботі. Наприкінці 1830 року вийшов друком написаний ще в Парижі роман «Червоне і чорне». У 1834–1835 рр. він працює над романом «Люсьен Левен» (або «Червоне і біле»), який йому не довелося закінчити. У квітні 1839 р. побачив світ останній великий твір письменника «Паризький монастир», який Стендаль написав «одним подихом» під час тривалої відпустки у Франції. У 30-х рр. одна за одною побачили світ його чудові новели з циклу «Італійських хронік». Ці твори, повні невгасимого протесту проти тогочасної політичної реакції, наснажені пристрасною бунтарською енергією. Тільки смерть урвала натхненну діяльність видатного письменника. Вона раптово скосила його під час одної з поїздок до Парижа — 23 березня 1842 року. Похорон Стендаля відбувся без духовенства. За домовиною письменника йшли Проспер Меріме, О. І. Тургенєв та двоє невідомих друзів.}