Читать «Червоне і чорне» онлайн - страница 3

_{Вступаючи до лав наполеонівської армії, Стендаль спочатку вірив у те, що вона несе на своїх багнетах принципи Великої революції. Та невдовзі молодий, наділений ясним розумом республіканець, який мріяв «виправити людський рід», починає ненавидіти деспотизм Імперії Наполеона, як «повторення старої монархічної нісенітниці», нову «спілку всіх шахраїв». А проте він не шкодує, що вирушив у широкий світ, стійко витримує тяжкі випробування, що чекали на нього в Росії. В листі, надісланому друзям під час відступу з Москви, Стендаль писав: «Уже ця подорож винагороджує мене за від’їзд з Парижа: про те, що я бачив і пережив, письменник-домосід не довідався б і за тисячу років».}

_{Протягом усієї військової служби Стендаль не розлучається з зошитом і пером. Ретельно фіксує все найважливіше з побаченого, працює над низкою творів, які закінчить пізніше. Існують певні свідчення про те, що, сидячи в одному з напівспалених особняків Москви, в заграві пожежі, Стендаль, головний інтендант армії окупантів, за допомогою майбутнього декабриста Каховського знайомився з історією Росії, з рухом Пугачова. Він уважно вивчає культуру й побут європейських країн.}

_{Молодий письменник, чи не один з усієї французької армії, усвідомив велич подвигу російського народу в боротьбі з іноземною навалою. Згадуючи пізніше про трагедію 1812 р., Стендаль писав, що в убогих хатинках Росії він побачив «патріотизм і справжню велич», що гніт царату «не здолав народ духовно». Урок, здобутий під Москвою, Стендаль вважав цілою епохою в формуванні передової французької думки. Він назавжди зберіг інтерес до Росії і російського визвольного руху. В одному з листів до О. І. Тургенєва — брата декабриста Н. І. Тургенєва, Стендаль писав: «Я шлю прокляття вашій рабській країні. Коли Ж’ нарешті ідобуде волю російський селянин?»}

_{Після падіння Наполеона Стендаль, як і двадцять тисяч інших офіцерів «великої армії», залишив військову службу. Більшість його армійських товаришів знайшли собі теплі місця за нового режиму. Але Стендаль, не маючи жодних засобів до існування, не хотів брати подачку від ненависних йому Бурбонів, що повернулися до Франції і встановили в країні жорстокий терор. Він вирішує залишити батьківщину і виїздить до Італії, де живе з 1814 по 1821 рік. Вперше йому довелося побувати тут у 1800 році, і вже тоді він закохався в чудові пам’ятники мистецтва античності та епохи Ренесансу, в італійську музику й малярство. Ще під час своєї військової служби Стендаль почав працювати над книгою «Історія живопису в Італії». Тепер він закінчує цю працю й пише низку інших, присвячених переважно питанням мистецтва («Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо» і т. д.).}