Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 30

— І в етом наше з тобой спасєніє.

— Нє понял.

— Как не понял? А хто ж єго вбив, как не ми з тобой. Піши докладную!

— Слушаюсь! Понял, товаріщ майор.

Через півгодини доповідна записка була готова. З неї виходило, що під час перестрілки в селі Печорна при виконанні операції «Волна», командир з'єднання бандформувань Мирослав Штендера (він же Хвиля) був вбитий бійцями спецвідділу, які теж загинули в тому бою смертю хоробрих. Тікаючи, бандерівці тіло Хвилі встигли захопити із собою.

Опанасенко прочитав доповідну, дещо недоречне виправив і дав Вахрушеву переписати начисто. Коли той впорався, майор ще раз переглянув папір, дав підлеглому підписати і поклав його в течку. Аж тоді він насупив брови і різко сказав:

— Вот і все! А тепер іди, собирай вєщі. Поєдіш в Норильск.

Він трохи подумав і додав:

— В родниє места!

Опанасенко на цей раз зробив «перельот» у своїх географічних знаннях — Норильськ був далеко північніше від рідної капітанові Удмуртії.

Однак Вахрушев на останнє навіть не звернув уваги, бо був вбитий цими словами на місці. Він чекав чого завгодно, тільки не цього — він просто забув про існування Норильська. Після написання доповідної він вже вирішив, що врятований, але він погано знав свого начальника. Опанасенкові непотрібні були свідки фальшування службових документів, але не в його силах було перевести підлеглого кудись далеко на нове місце служби, крім як у «лагеря» десь на Півночі або у Казахстані. Служити там не хотів ніхто і тому за рознарядкою туди відправляли офіцерів у примусовому порядку від кожного обласного управління МГБ. У Москві не навіть не хотіли розбиратися, чим проштрафився та чи інша людина, досить було того, що є когось послати на «роботу» серед в’язнів.

Коли Вахрушев отямився, Опанасенка вже не було в кабінеті. Він пішов організовувати відправку ешелону виселених селян. Тим самим потягом мали перекинути на Урал також окремий батальйон для охорони якогось секретного підприємства. Вони ж в дорозі мали пильнувати виселенців. Солдатів треба було розмістити в потягу так, щоб не сталося жодних несподіванок. Вже були випадки, коли повстанці зупиняли потяги і звільняли людей, яких везли на заслання. Отож, Опанасенкові треба було прийняти запобіжні заходи.

* * *

Місяць ще не зійшов, але зірки грайливо блимали з-за ріденьких хмар. Бійці лежали на сирому від дощів насипу довгим ланцюгом вздовж залізничної колії, яка тут робила крутий поворот і йшла дещо вгору. Через це потяг у цьому місці дуже сповільнював хід. Операція мала бути складною. У передніх та задніх вагонах їхали солдати батальйону охорони, а виселенців помістили у кількох товарних вагонах посередині потяга. Діяти треба було наступним чином. По-перше, мали бути «зняті» вартові на гамівних площадках чотирьох вагонів. Щоб не чутно було пострілів, стріляти треба було в той час, коли паровоз загуде. А він таки завжди гудів на повороті. Потім Ковель на ходу мав вскочити на площадку одного з вагонів з виселенцями, на ходу відчепити задні вагони, в яких були москалі і, либонь невелика частина виселенців. Потім по дахах наступних вагонів треба було пробігти вперед і відчепити ці вагони від передніх, де знову були солдати. Виконати це складне завдання Ковель взявся сам, але йому на допомогу дали Сокола. Ковель, коли ще вчився у ФЗУ, щодня їздив із своєї Криндачівки до Дебальцевого, де знаходилося те ФЗУ. Зрозуміло, що він завжди їздив «товарняком» на гальмівних площадках і тому добре вивчив систему зчеплення вагонів і знав, як їх треба роз’єднувати на ходу потяга.