Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 27

Солдати перенесли вогонь у той напрямок і Ковель, ховаючись за дзвоном глянув у бік плебанії. Він нічого не встиг побачити крім кількох солдат, які пригинаючись бігли між хрестами біля церкви, двоє з них тягли пораненого Зяблікова. Ковель знову присів і коли на подвір’ї все стихло, почав швидко спускатися по дерев’яних сходах. Стрілянина припинилася і Ковель зміг перебігти до плебанії. Він зрозумів, що там мали бути свої. Коли він перескочив через паркан, то побачив, як з хати двоє бойовиків виводять Орлика, який тримаючись за плечі друзів, скакав на одній нозі. Спиною до нього стояв ніхто інший як Золотий і щось казав хлопцям. Ковель підбіг до Золотого і вхопив за рукав:

— Друже!

Той різко повернувся і здивовано-радісно вигукнув:

— Це ти?

І тут же щосили комусь заволав:

— Ади, хлопці! Ковель тут! Усі сюди!

Негайно за-за стодоли вибігли Грім і Гомін, а через хвильку також Довбуш з кількома бійцями. Тим часом зі стайні вже вивели коней і впрягали у фіру. За кілька хвилин все було готове до втечі, але бойовиків з печери ще не було. Однак стрілянина внизу дещо вщухла, очевидно, партизани почали відхід. Фіра, на якій вже лежав Орлик, виїхала на дорогу і зупинилася. Ті, хто мав тікати верхи, повинні були дещо затриматись для прикриття відходу фіри. Не пройшло і хвилини, як із «Зміїної нори» виліз Славко, а за ним решта бійців. Без зайвих слів Золотий показав їм на фіру і ті зразу зрозуміли, що треба робити.

Все обійшлося щасливо, жодного переслідування не було, хіба навздогін ті з москалів, що прийшли до тями, випустили кілька автоматних черг, але кулі просвистіли мимо. Ввечері група зібралася в умовленому місці біля села Губин. Коней залишили біля покинутої лісничівки під наглядом двох бійців, а решта пішла до «Зимного яру», що був у двох кілометрах від лісничівки. Тут у гущавині лісу для виключних випадків був законсервований схрон із запасом зброї і набоїв, харчів та води. В схроні постійно перебував охоронець, який періодично виходив до Губина на зв'язок. Золотий з двома бійцями пішов до отця Василя на розвідку, а решті велів відпочивати. Повстанці у великій тісняві розмістилися у маленькому схроні, а тим, кому не вистачило місця, стали на варті з тим, щоб товариші змінили їх опівночі.